Мегхадута — Хмара-вістун
поема Калідаси
переклад 29 шлок поеми створено впродовж семінару з читання тексту під керуванням Тетяни Приходько з серпня 2024 по січень 2025.
1.1
На горі, що була прихистком Рамі,
серед щільного затінку дерев,
серед вод, освячених Сітою,
оселився апсари син, якша.
Його слава зайшла за Асту
(тобто згасла) через власну недбалість.
Важке покарання Кубери —
жити рік у розлуці з коханою.
1.2
Вісім місяців вже як якша
живе на горі Читракуті.
Браслети полишили його запʼястя,
що схудлі через розлуку.
Та у першій день місяця Ашадха,
побачив він у небі хмару,
яка накотилася на Читракуту,
наче слон, що кличе погратись.
1.3 -4
Надовго задивився на небо
якша, слуга Кубери.
Вже настав місяць Шравана,
(що наприкінці літа).
Він ледве стримував сльози,
насилу ворушив ногами,
та все дивився на те,
що породило цікавість.
І щасливому, хмара — розвага,
що ж позбавленому обіймів?
Зібравши квітки кутаджа,
склав він підношення хмарі,
та направив разом з привітанням.
Щоб продовжити життя в коханій,
вирішив він через хмару,
про себе надіслати новини.
1.5
Що хмара? Пара, світло,
вода і вітер. Посилання ж передають
крізь органи чуття розумні.
В стражданні пристрасті,
про це подумати не здатний, якша
просив про передачу звістки хмару.
Хто може мислити, хто ні —
закоханий це неспроможний розрізнити.
1.7
«О хмара, ти даруєш воду
та захист від страждань.
Неси ж моїй коханій
звісточку про мене,
якого гнів Кубери з нею розлучив.
Лети заради цього ти до міста
панів над якшами — до Алаки.
Там стінами палаців грає світло,
яке тече із зачіски Владики,
що носить місяць у волоссі.
Він тут гуляє зовні у садах.
1.10
І тихо-тихо колисатиме тебе
попутний вітер.
І чатака співатиме солодко,
він зліва супроводжує тебе,
бо пʼє лиш воду дощову.
Вітатимуть тебе лелеки,
адже ти передвіщаєш
їм нащадків скоро.
Вони служитимуть тобі намистом,
радуючи око.
1.13
О хмарино,
послухай зараз про той шлях,
що личить для твоєї мандрівці.
А потім послухай звісточку,
насолоду для вух коханої.
У своїх мандрах, щоразу як відчуєш втому,
ти залишайся відпочити на піках гір,
а напившись цілющої озерної води,
йди далі.
1.16
«В тобі — урожай» — так скажуть
привабливі милі селянки,
не навчені грати бровами.
Там, над полем Мала
напийся запаху свіжої ріллі,
та ще трохи слідуй на захід,
а після — знов на північ.
1.19
На шляху зупинись ти над лісом,
де живуть дружини мисливців.
Над ними пролий свої води,
стане легшим твій шлях до Віндхʼї.
Її гострі скелясті схили
річку Реву розділяють на ланки,
немов малюють орнамент —
прикрасу на тілі слона.
1.23
У прагненні донести послання,
тобі передбачаю я зупинки
на горах, оповитих ароматом
кукубха-квіток, що лише розкрились.
Тебе привітають там вголос,
павичі, виблискуючи очима.
Але ж ти спробуй найшвидше
рушити у шлях свій далі.
1.25
У всіх краях відому
столицю Відішу досягши,
скуштуєш плід утіх любовних,
адже пригубиш там
ти води річки Ветраваті,
що хвилями рябить,
немов би підіймає брові,
твій грім почувши з берегів.
1.32
На світанку вітер з річки Шипри
несе п’янкі пісні фламінго.
Сповнений він ароматом,
бо торкався там лотосів квітучих.
Аж потім в Уджайіні він забере
любовну втому з жіночих тіл,
немов коханця шепіт.
1.38
Немов стрімкий політ джмеля –
тебе наженуть очі куртизанок, вдячно,
адже зросив водою їхню шкіру
та заспокоїв біль подряпин любові.
Їхні руки вже втомилися тримати
важких чамар дорогоцінні ручки,
а стопи — нести браслети в танці.
1.40
Вночі там, в Уджаїні,
закоханим жінкам,
які прямують до домів коханців,
у темряві, що не проткнути голкою,
твій спалах золотий хай освятить дорогу.
Але утримайся пролитися дощем
і громом прогриміти.
Адже вони боязкі.
1.41
З дружиною своєю,
що виблискувати аж втомилась,
переночуй ти на даху,
де сповна голубів.
Лише помітиш сонце —
знов в дорогу!
Не зволікає давший обіцянку другу.
1.44
О друже! Коли Гамбхіра-річка
зніме стрімке вбрання води,
оголить вона стегна-береги,
немов її тримають гілками тростини,
тож як тобі піти?
Ніхто не в змозі залишити
голі стегна,
пізнавши їхню насолоду.
1.50
Пропливши над Чарманваті,
прямуй ти далі,
де тебе помітять красуні Дашапури.
Щойно їхні вії
зметнутися вгору,
назустріч із ліанами брів,
своє побачиш відображення
в очах ти дивовижних,
які красою перевершать
рій бджіл у квітучих
заростях жасмину Кунда.
1.60
Побачивши всю красу Гімалаїв,
лети ти далі, шляхом журавлів, Краунча,
прям до воріт Парашюрами,
там витягнись
немов нога Вішну,
яку заніс він над Балі.
1.66
Ти, хто йде лише за власною волею,
не зможеш не помітити Алаку.
Немов на стегнах коханого,
на Кайлаші вона розмістилася.
Біля стоп її Ганга струмує,
наче скинутий одяг.
У локони її вулиць,
нитками перлів вплелися хмари.
2.1
Варіант 1
Ти у собі тримаєш блискавку
і веселку — лук Індри,
гуркіт грому в тобі гуркоче,
тобою води струменять,
твоя оселя — небо.
Алака схожа: дахи її будинків
тебе лоскочуть в небі,
мозаїкою ллються її двори,
і звуки барабанів розважають піснею,
дивують на стінах світлини,
в її особняках красуні сяють.
Варіант 2
Із Алакою тебе можна порівняти,
чиї особняки сповна красунь,
також і ти — блискавок хоронитель.
Світлини на стінах Алаки подібні
до веселки, що служить луком Індрі.
Звуки хору барабанів подібні
до гуркотіння грому.
Мозаїка підлог палаців Алаки
блищить як води, що струмують по тобі.
Однаково у небі ширяють
й дахи Алаки й ти.
2.2
Жінки Алакі прикрашають руки лотосами,
що квітнуть в листопаді.
Їх кучері прикрашені гірляндами з квіткі-кунда,
що розквітає в грудні.
Обличчя їх блідими є завдяки пилку квиток лодхра,
що зʼявляються у лютні.
Верхівка зачіски — це квітка квітня — куравака.
Тендітні липневі шіріша-квітки в їхніх вухах.
Проділ волосся прикрашають ніпи,
що народились, як прийшли дощі.
2.7
Там в Алаці коханці нескромними руками
легко з коханих стегон зривають сарі,
(адже пояс тримався не міцно).
Збентежені червоногубі бажають загасити
полумʼя дорогоцінних ламп,
та жбурляють шафрану жмені,
але даремно – вони не долітають.
2.8
Вітер, чий шлях безперервний,
підіймає до шпилів Алаки хмаринки,
що так схожі на тебе.
Вологою попсувавши картини,
вони раптово, немов злякавшись,
наче димка, просочаться крізь ґрати вікон.
2.22
2.23
2.39
2.40
2.50
2.53
2.55
Деякі нотатки щодо метафор Мегхадути
Шлока 1.1 та як читати Мегхадуту
2.2. Шість квіток Індії в одному вірші
haste līlākamalam alakaṃ bālakundānuviddhaṃ nītā lodhraprasavarajasā pāṇḍutām ānanaśrīḥ / cūḍāpāśe navakuravakaṃ cāru karṇe śirīṣaṃ sīmante ca tvadupagamajaṃ yatra nīpaṃ vadhūnām // 2.2
Переклад Павла Ріттера
В руках жінок — лотос, в кучерях гірлянди жасминові,
Чудово вкриті їх бліді обличчя пилом квітів лодхра,
На голові — вінки з куравака, шіріші-квіти в ухах,
А в них на шиях ніп-бруньки на твій прихід
розкрились раптом.
Наш переклад
Жінки Алакі прикрашають руки лотосами, що розквітають в листопаді. Їх кучері прикрашені гірляндами з квіткі-кунда, що розквітає в грудні. Обличчя їх бліді завдяки пилку квитів лодхра, що зʼявляються у лютні. Верхівка зачіски — це квітка квітня — куравака. Тендітні липневі шіріша-квітки в їхніх вухах. Проділ волосся прикрашають ніпи, що народились, як прийшли дощі.
Завдяки коментарю Маллінатха, ми знайшли, що ці шість квіток належать шести різним сезонам.