sanskrit in ukraine

Вікрама-чарітра (життєпис Вікрами)

Зміст

Оповідання про Бхартріхарі

Переклад Вікторія Швець та Тетяна Приходько,

вересень 2022 — вересень 2023 рр

“Вітаю велику володарку, чиї промови гідні вихваляння найповажніших, а витончені руки здатні пробудити всі бажані чесноти.”

Знідно легендам, у Малаві було місто Уджайіні. Воно було сповнене всіма благами. Найвищими у тому місті вважалися чесноти, що наближало його велич до міста Індри.

Там жив цар на ім’я Бхартріхарі. Його прекрасні стопи були прикрашені хною і одягнені в червоне взуття, але не ступали вони до жінок його васалів. У всіх мистецтвах був він умів, у всіх науках обізнаний. Його молодшого брата звали Вікрама. Свій героїзмом і силу здобув він завдяки своїй сміливості.

У тому ж місті жив один брахман, вправний у всіх науках, особливо в співі мантр. Був він зовсім злиденний, але одного разу порадував своїми мантрами богиню. Задоволена, вона сказала брахману: “О, брахмане, з’їж цей плід, і не буде в тебе ні старості, ні смерті!”

Взявши плід, він пішов у свій дім і спершу здійснив обряд омовіння і вшанував богів. Але що ближче він був до того, щоб скуштувати плід, то сильніше зростав у ньому сумнів: “Я великий жебрак. Навіть позбувшись старості та смерті, я не зможу нічого дати іншим. Я житиму за рахунок милостині, скільки б не тривало моє життя. Краще вже жити недовго, але ділитися з іншими. Життя плідне у того, хто, живучи навіть небагато, сповнений чеснот”. Адже кажуть мудрі:

“Якщо людина за все життя лише одну мить поділиться своїми знаннями, сміливістю і благополуччям, саме цю мить і назвуть потім плодом її життя! Той, хто, подібно до ворони, живе довго, але харчується підношеннями – зневажається.

Нехай живе той, завдяки кому живуть багато хто! Чапля весь час шукає їжу, також і тисячі жебраків дбають лише про власний прожиток. Однак той стане першим серед багатьох, хто обере найвищі цілі.

Кобила п’є з річки-годувальниці лише тільки для того, щоб напитися. Хмара ж покриває землю в спекотний сезон, щоб уберегти її від спеки.

Який сенс від навичок у будь-якому ремеслі, коли не використовуєш їх у справі? Якщо твоє життя самотнє, воно подібне до порожнього слова”.

Так розмірковуючи, брахман вирішив:

“Я віддам цей плід царю! Адже якщо він буде безсмертний, то стане найкращим покровителем чотирьох варн, які існують згідно із законом.”

І пішов він до царя, одягнений у жовтий одяг, з квітковою гірляндою на шиї.

– О, мій повелитель! Нехай Шива і Вішну дарують тобі благополуччя! – так благословивши царя, підніс йому плід і мовив:

– О, великий царю! Скуштуй цей чудовий плід, дарований найпрекраснішою з богинь! Ти будеш позбавлений старості та смерті!

 

Череда закоханостей

 

Цар же взяв той дар, вшанував брахмана і, відпустивши його, задумався:

“Якщо я з’їм цей плід, я буду безсмертний. Але в мене є кохана Ананга-сена. Якщо вона помре, я не винесу розлуки з нею. Тому я віддам чудовий плід тій, яку люблю так само, як життя”.

Негайно ж покликавши її, цар дарував їй той плід.

Але вона була закохана в одного конюха і, подумавши, віддала плід йому.

Конюх любив одну служницю і передав їй дар.

Служниця була закохана в пастуха і дарувала плід йому.

Пастух обожнював дівчину, що збирала коров’ячий гній, і передав його їй.

Дівчина взяла миску з гноєм, поставила її собі на голову і вийшла з села. Зверху вона поклала той чудовий плід.

У той час як вона проходила поблизу царського палацу, звідти вийшов Бхартріхарі з принцами. Побачивши плід у дівчини, цар повернувся, покликав брахмана і запитав:

– О, Брахмане! Чи існує інший плід, подібний до того, що ти мені дарував?

– О, мій пане! Той плід мені дарувала милостива богиня, і іншого такого на землі немає. Це правда, оскільки я не можу брехати цареві, адже цар – владика, ставитися до нього слід, як до божества.

Адже мудрі так кажуть:

“Жерцями цар прославлений

Як ставленик богів,

Перед царським поглядом мовлячи,

Мудрець би брехати не зміг.”

Тоді цар розповів брахману, що бачив схожий плід поблизу палацу. Брахман запитав:

– О, Владико, чи з’їв ти дарований мною плід?

– Ні, я віддав його моїй коханій – прекрасній Анангасені.

– Тоді слід розпитати її.

Цар покликав кохану і з докором запитав її про плід.  Вона відповіла, що віддала його конюху. Покликали конюха, і він розповів, що віддав плід служниці. Служниця – пастуху, пастух – дівчині, що збирає гній.

Розчарування Бхартріхарі

 

Переконавшись у тому, що брахман говорив правду, і це той самий плід, цар пішов у великому смутку. Пригнічений, він покликав ту дівчину і забрав у неї чудовий плід. І промовив він так:

“Даремно чоловіки люблять вродливих і юних, адже коли такими жінками опановує пристрасть – вони чинять так, як їм заманеться. Ніхто не знає наперед, що подумає і зробить жінка”.

Згадалися цареві й інші слова:

“Навіть божествам невідомо, коли вибухне кінь, коли вдарить грім, чи буде посуха, чи буде дощ, якою буде доля людини і що думає жінка. Як же дізнатися це чоловікові?…”

“Тигра можна зловити в лісі, птаха – в небі, рибу – в річці, але не можна приборкати непостійний розум жінки.”

“Бідний може стати багатим, немов цар. Небо може бути забарвлене подібно до квітки, тільки жіночий розум не може бути ясним і чистим.”

“Навіть ті мудреці, що пізнали суть щастя і горя, перемог і поразок, життя і смерті, бувають збиті з пантелику вчинками жінок.”

“За своєю природою жінка нечиста, адже навіть знайшовши найвище, що є – кохання, вона все ж бажає іншого чоловіка.”

“Навіть не вивчаючи наук, мистецтв, мантр і правил поведінки, вони легко можуть обдурити того, хто володіє всіма цими знаннями.”

– Я думаю, що і найвища любов жінки буде неблагородною, низькою, порочною, нечестивою і неправедною…

…Вони занурені в болото пороку, навіть маючи безліч чеснот, почестей і прославлень.

Вони плачуть і сміються, щоб переконати чоловіків у тому, що їм потрібно, але самі нікому не довіряють. Тому шляхетному чоловікові завжди слід залишати жінок, немов квіти на смаршані¹.

Немає долі, вищої за неприв’язаність, як немає кращого друга, ніж розум. Немає захисника, подібного до всесильного Харі, і немає ворога сильнішого за самсару.”

Так розсудивши і ставши безпристрасним, Бхартріхарі передав свій трон Вікрамі. Він віддав братові чудовий плід, а сам пішов жити в ліс.

Танець Урваші та Рамбхі

 

Переконавшись у тому, що брахман говорив правду, і це той самий плід, цар пішов у великому смутку. Пригнічений, він покликав ту дівчину і забрав у неї чудовий плід. І промовив він так:

“Даремно чоловіки люблять вродливих і юних, адже коли такими жінками опановує пристрасть – вони чинять так, як їм заманеться. Ніхто не знає наперед, що подумає і зробить жінка”.

Згадалися цареві й інші слова:

“Навіть божествам невідомо, коли вибухне кінь, коли вдарить грім, чи буде посуха, чи буде дощ, якою буде доля людини і що думає жінка. Як же дізнатися це чоловікові?…”

“Тигра можна зловити в лісі, птаха – в небі, рибу – в річці, але не можна приборкати непостійний розум жінки.”

“Бідний може стати багатим, немов цар. Небо може бути забарвлене подібно до квітки, тільки жіночий розум не може бути ясним і чистим.”

“Навіть ті мудреці, що пізнали суть щастя і горя, перемог і поразок, життя і смерті, бувають збиті з пантелику вчинками жінок.”

“За своєю природою жінка нечиста, адже навіть знайшовши найвище, що є – кохання, вона все ж бажає іншого чоловіка.”

“Навіть не вивчаючи наук, мистецтв, мантр і правил поведінки, вони легко можуть обдурити того, хто володіє всіма цими знаннями.”

– Я думаю, що і найвища любов жінки буде неблагородною, низькою, порочною, нечестивою і неправедною…

…Вони занурені в болото пороку, навіть маючи безліч чеснот, почестей і прославлень.

Вони плачуть і сміються, щоб переконати чоловіків у тому, що їм потрібно, але самі нікому не довіряють. Тому шляхетному чоловікові завжди слід залишати жінок, немов квіти на смаршані¹.

Немає долі, вищої за неприв’язаність, як немає кращого друга, ніж розум. Немає захисника, подібного до всесильного Харі, і немає ворога сильнішого за самсару.”

Так розсудивши і ставши безпристрасним, Бхартріхарі передав свій трон Вікрамі. Він віддав братові чудовий плід, а сам пішов жити в ліс.

Танець Урваші та Рамбхі

 

Тим часом між апсарами⁴ Рамбхою та Урваші виникла суперечка про те, хто з них вправніший у танці. Однак ніхто з безсмертних не міг вибрати найкращу серед них.

І ось одного разу Нарада⁵ звернувся до великого Індри⁶, що сидить на троні:

– О, Владико! На землі живе цар на ім’я Вікрама. Він обізнаний у всіх мистецтвах, особливо ж у тонкощах сангіти⁷. Він може допомогти вирішити суперечку.

Почувши це, Індра послав свого візника за царем. Вікрама ж зійшов на колісницю, якою керував візник, і разом з Веталою увійшов до зали зборів богів. Після того, як його привітав сам Васава⁸, він розташувався на запропонованому йому сидінні.

Тоді Рамбха і Урваші показали свій танець. Цар же звеличив майстерність Урваші. Розповівши глядачам, якими секретами танцювального мистецтва вона володіє, він віддав перемогу їй.

Індра був настільки задоволений, що дарував йому єдиний у всіх світах, надзвичайно прекрасний трон. Його прикрашали дорогоцінне каміння і тридцять дві скульптури. Той, хто сидів на троні, міг спиратися ногами на їхні голови.

Вікрама вшанував Індру, забрав дарований трон і повернувся у своє місто.

У сприятливий час він зійшов на той трон, раніше благословенний брахманами, і став правити своїм царством.

Так минуло багато часу…

⁴ Апсари – напівбогині, небесні танцівниці та куртизанки.
⁵ Нарада – напівбог, посередник між богами і людьми.
⁶ Індра – цар богів і повелитель небесного царства.
⁷ Сангіта – танець (іноді й спів), супроводжуваний грою на музичних інструментах.
⁸ Васава – одне з імен Індри.

Смерть Вікрами

 

Одного разу в місті Пратіштхана в однієї дівчинки народився син Шалівахана.

У той же час у місті Удджайіні почалися землетруси, пожежі, дим та інші погані ознаки. Тоді Вікрама покликав провісників і запитав їх про те, що це означає. Вони промовили:

– О, Повелителю! Землетрус, який стався в сутінки, вказує на хворобу царя.

Про те ж говорив Нáрада:

“Тремтіння землі в сутінках – до хвороби царів, а пожежі з димом – до смерті.”

Цар, вислухавши пророцтва, сказав:

– О, ті, хто знає долю! Давним-давно Великий Владика, умилостивлений моєю аскезою, промовив так:
“Царю! Ти так потішив мене, що можеш просити будь-який дар, крім безсмертя!”

Я відповів:

“О, Боже! Нехай настане моя смерть від рук сина, народженого дівчинкою двох із половиною років.”

Владика промовив:
“Хай буде так, як ти побажав!”

Почувши розповідь царя, провісники відповіли:

– Значить, народився такий син.

Цар же вигукнув:

– Незбагненні діяння богів! Як же могла народитися дитина в такому крихітному тілі?

Схвильований, він покликав Веталу, розповів йому все і наказав обійти весь світ, дізнатися, в якій країні і в якому місті народжений такий хлопчик, і знайти його.

Демон, який завжди був готовий прислужитися своєму господареві, тут же зник. Він облетів і ліси, і гори, і всю землю до самого океану. Опинившись у місті Пратіштхана, в будинку якогось гончара, він побачив хлопчика і дівчинку, які гралися, і запитав:

– Хто ви?

Дівчинка сказала:

– Це мій син.

– Хто його батько? – запитав Ветала.

Дівчинка глянула на брахмана, що стояв поруч. Тоді Ветала повернувся до брахмана, і той сказав:

– Це моя дочка. А це її син.

Почувши таке, здивований Ветала знову промовив брахману:

– О, брахмане! Як же це може бути?

Той відповів:

– Невідомі діяння богів. Надмірно одурманений її красою, цар демонів-зміїв Шеша з’єднався з нею. Тому в неї народився син Шалівахана.

Почувши це, Ветала негайно ж повернувся в Удджайіні, і розповів цю історію Вікрамі. Цар дарував демону нагороду, взяв меч і вирушив у місто Пратіштхана, щоб убити Шалівахану. Але кожен удар меча ранив не хлопчика, а самого царя. Тоді він повернувся до свого міста. Незабаром його тіло, спалене болем і стражданнями від ран, покинуло життя.

Трон Вікрами

 

Після смерті царя його радники почали обговорювати, як їм слід вчинити, адже у Вікрами не було синів. Міністр Бхатті запропонував:

– Слід дізнатися, чи немає серед царських дружин вагітної.

Тоді до них прийшла одна з дружин царя, яка вже сьомий місяць носила під серцем дитину. Радники коронували її, і тому царство стало захищеним.

Однак, незважаючи на те, що трон, дарований Індрою, стояв порожній, у тронній залі сама собою зазвучала промова, не вбрана в тіло:

“Міністри! Немає іншого царя, подібного до Вікрами, який міг би сидіти на цьому троні. Тому слід забрати і заховати трон на родючому полі!”

Почувши це, радники сховали той трон на священному полі. А потім дарували його, засіяне ячменем, очеретом і нутом, одному брахману.

Брахман же помітив підвищення над місцем, де стояв трон. Він змайстрував там сідало, щоб лякати птахів і розташувався на ньому, відганяючи їх від поля.

Одного разу цар Бходжа, у супроводі принців і своєї армії, полював неподалік. Коли ж він проходив повз те поле, брахман, що сидів зверху на помості, промовив:

– Цар! Це поле родюче. Прошу тебе, о, Господине, пригощайся всім, чим воно багате. Нехай коням дадуть качани нуту. Ніколи ще не з’являвся мені такий гість. Воістину сьогодні моє життя стало корисним іншим!

Почувши звернення брахмана, цар з усією свитою ступив на це поле. Тоді брахман спустився з помосту, на якому відганяв птахів. Побачивши царя, який стояв посеред поля, він, жахнувшись, промовив:

– Цар! Чому відбувається ця несправедливість, чому знищується поле брахмана?.. Про беззаконня, яке вчинили піддані, слід доносити цареві. Але ти сам, будучи владикою, робиш несправедливе, хто ж це зупинить? Адже кажуть:

“Яка істота залишиться холоднокровною, коли бачить, що слон одурманений, цар став безпорадним, а мудрі здійснюють нечестиві діяння?”

– Чому ж ти, знавець наук, знищуєш володіння брахмана? Адже в шастрах сказано, що майно брахмана – це отрута:

“Навіть отрута не отруює так, як те, що належить брахману. Зілля здатне вбити одного, володіння брахмана – все потомство.”

Почувши це, цар з усією свитою відступив від поля, а брахман знову виліз на поміст відганяти птахів і вигукнув:

– Чому ж ти йдеш, о, царе! Це поле повністю дозріло. Нехай ті, хто прийшов із тобою, пригощаються ячменем, очеретяним очеретям і нутом. Подивися на всі ці плоди і їж вдосталь!

І знову, вислухавши брахмана, ступив цар на середину поля, і знову брахман спустився з трону і промовив те саме.

Тоді цар став міркувати:

“Отже!.. Коли брахман піднімається на поміст, тоді в його розумі виникає думка про щедрість: “слід ділитися з іншими”. Коли ж він спускається, приходить думка про бідність: “все втрачено”.

Піднімуся-но я сам на той поміст, щоб розібратися.

Про то, як Бходжа знайшов трон Вікрами

 

Коли цар піднявся на поміст брахмана, він подумав:

“Нехай буде весь світ позбавлений болю і бідності! Винні – покарані, мудрі – захищені, всі нехай живуть відповідно до закону. І того більше: все, про що мене нині попросять – я дарую.”
Переповнений радістю цар почав розмірковувати далі:
“Велич цього поля сама по собі народжує подібні думки.”
Мудрі кажуть і так:
“Буття так влаштоване, що навіть дещиця олії розходиться водою, секрет – землею, вкладення зростає у здібній людині, а знання – у мудрому.”
Як же поширити велич цього поля?”

Підкликав Бходжа брахмана і запитав:
– Яка ціна цього поля?
– Пан обізнаний про все. Немає нічого, про що б ти не знав, тому сам назви відповідну ціну. Ба більше, цар є безпосереднім втіленням Вішну на землі. Той, на кого падає його погляд, не страждає від злиднів, голоду і подібних бід. Воістину цар – сама щедрість. І ти теж такий, я це побачив. Зараз моя бідність безмежна. Скільки ж може коштувати це поле?

Тоді цар, щедро нагородивши брахмана грошима, зерном та іншими дарами, забрав поле собі і почав копати під піднесенням, на якому сидів брахман.

Коли вирита яма стала розміром з людський зріст, там показався камінь неймовірної краси. Ще глибше – засяяв місячний камінь. І нарешті цар виявив прекрасний трон, багато прикрашений коштовностями і скульптурами. З переповненим від щастя серцем Бходжа хотів підняти трон, щоб віднести до свого міста, але не зміг зрушити його з місця. Тоді він звернувся до свого радника:
– Чому трон нерухомий?
– О, царе! Цей чудовий трон неможливо зрушити без належного жертвопринесення. Тому ти не зміг підняти його.
Бходжа покликав брахманів і здійснив священний обряд згідно з приписами. Тоді трон став легким і піднявся сам по собі. Побачивши це, цар мовив міністру:
– Істинний радник – той, хто утримує від марних діянь і сприяє досягненню мети.
“Той вищий міністр, хто дає поради для зосередження на поставленій меті, перешкоджаючи безглуздим діям і підтримуючи поточні.”
Радник відповів так:
– Міністр має робити те, що на благо владиці.
“Справжні радники для царів ті, чиї настанови призводять до діянь, що приносять користь правителю, а не ті, чиї тіла подібні до спливших щік.”
Про марне в писаннях сказано так:
“Царство без міністра, фортеця без зерна, щаслива доля без милосердя, володіння собою без знання, а також сила в руках злих, судження несправедливих, довіра розпусницям, прихильність асурів⁹, вправність шахраїв, дружба з підлими, свобода волі в раба, гординя в бідного, гнів слуги, закоханість у свого пана, дім бідняка, шанування чоловіка розпутною жінкою та нарада дурнів – усе це марне.”
– Приписи ж про якості, необхідні правителю, такі:
“Нехай буде цар поклонятися великим, прислухатися до думки знавців, захищати високоповажних брахманів і в усьому слідувати шляхом ньяї¹⁰.”
– Владико! У тебе є всі чесноти, які повинні бути у царя. Тому ти – найвищий серед усіх правителів. Старанність же міністра, навіть найповажнішого, має сприяти завданням царя. А його чесноти, корисні всьому народові, такі: йому слід остерігатися помилок, об’єднуватися зі свитою царя, слідувати за роздумами свого правителя, радити вчасно і захищати владику від діянь, що призводять до втрат. Спадкоємець шляхетного роду, який поєднав у собі ці якості і знається на вченнях Вачаспаті, Щаунаки, Дхаум’ї, Чанак’ї та Аущанаси¹¹, гідний посади міністра.
Давним-давно, як відомо, мудрий радник завадив царю Нанді вбити брахмана.
Цар:
– Як же це було?
Той відповів:
– О, Владико! Слухай…

⁹ Асури – божественні сутності в індуїзмі, які програли богам під час пахтання океану, після чого почали називатися демонами.
¹⁰ Ньяя – школа філософії, схожа на сучасну епістеміологію.
¹¹ Вачаспаті – індійський філософ-лексикограф (прим. 9-10 ст.ст.).
Шаунака – автор Рігведи Пратішакх’ї та інших ведичних творів.
Дхаум’я – мудрець, жрець родини Пандавів.
Чанакья – міністр Чандрагупти, автор праць про державний устрій (3 століття до н.е.).
Аушанаса – ведійський мудрець, укладач зводу законів.

Міністри й царі про жінок і про кохання

 

Жив у місті Вішала¹² доблесний цар на ім’я Нанда. Підпорядкувавши собі місцевих царів завдяки своїй силі, він одноосібно правив царством. У нього був мудрий міністр, його звали Бахушрута, красуня-дружина – Бхануматі, а син, хранитель його перемог – Джаяпала. Дружину свою цар любив нескінченно – ні на мить її не залишав і навіть на троні сидів тільки з нею.
Одного разу міністр подумав:
“Цей правитель безсоромно посадив жінку на трон, на загальний огляд. Він не знає, що так не слід чинити:
Адже чому у світі богів немає блакитнооких? Тому, що сам Індра спокусив Ахалью, дружину мудреця Гаутами. Навіть пандіт¹³ не відає, де помилка, а де істина, коли серце, подібно до солом’яної хатини, палає у вогні Смари¹⁴.
Інакше кажучи, спокійною і стійкою людина може залишатися, поки не пронижуть її кокетливі погляди жінок.
Арій служить світильником у всіх світах, доки в його серці виблискує сіддханта¹⁵, і до того часу продовжує бути стійким і здатним заспокоювати блукаючий розум, доки його серце не розбите жіночими поглядами, чия краса божественна та безмежна, подібно до блакитного лотоса, сяйва якого сяє в повноводній Калінді.
О! Велич любові! Навіть наймудріших збиває вона з пантелику:
Під прицілом Ками¹⁶ вправний миттєво стає безпорадним, чистий – висміяним, пандіт – оскверненим, а холоднокровний – схвильованим.
Пристрасно захоплений жінкою перетворює всі свої чесноти на паливо для цього кохання: слова вед, щирість, аскезу, чесноти, знання, багатство й шляхетність.
Засліплений любов’ю не бачить того, що багатство виснажується, рід закінчується, а смерть наближається.”
Подумавши про це, за слушної нагоди міністр сказав царю:
– Владико! Є одна справа…
– Яка?
– Велика помилка в тому, що цариця Бхануматі сидить із тобою на троні. Дружини царів повинні залишатися в тіні – так наказано. На троні ж вона на очах у всіх!
– Але я ні миті не можу провести без неї! Знайди рішення, яке це врахує.
– Нехай цар милується нею на картині.
Цар визнав цю пораду слушною і, запросивши художника, дав вказівку зобразити свою дружину. Той, побачивши на власні очі її красу, намалював її з усіма ознаками Падміні¹⁷. Цар же залишився задоволений картиною і обдарував художника.
Незабаром один із радників царя Шарад-ананда, побачивши на картині сидячу Бхануматі, сказав живописцеві:
– Ти повною мірою закарбував її красу, тільки забув одну подробицю.
– Яку ж, о, пане?
– У неї на лівому стегні є плямочка, схожа на кунжутне зернятко. Її ти не зобразив.
Цар, почувши сказане, запідозрив їх у любовному зв’язку, і вирішив перевірити це. Подивившись на ліве стегно своєї дружини, він побачив згадану родимку. Тоді він подумав:
“Як же Шарадананда побачив маленьку плямочку, яка знаходиться в місці, недоступному оку? Швидше за все, вони – коханці. Інакше, як би він дізнався? Можна не сумніватися, всі жінки такі:
Вони шепочуться між собою про одного чоловіка, кокетливо дивляться на іншого, в серці мріють про іншого… Не буває такого, щоб їхня пристрасть належала лише одному.
Як вогонь не наситити дровами, океан – річками, смерть – усіма живими, – так і прекрасну пристрасть не задовольнити всіма чоловіками.
О, Нарадо, щоб жінки залишалися вірними, вони не повинні залишатися наодинці ні на мить, тільки так у їхньому житті не з’явиться коханець.
Лише дурень у своєму невігластві може повірити в кохання жінки. Адже, будучи їй підвладним, він співає немов пташка, яку тримають заради забави.”

¹² Вішала – одна з назв міста Удджайіні.
¹³ Пандіт – мудра, вчена, обізнана в чому-небудь людина.
¹⁴ Смара – одне з імен бога кохання.
¹⁵ Сіддханта – науковий трактат, теорія, вчення.
¹⁶ Кама – бог любові.
¹⁷ Падміні – дослівно “лотосна”, один із чотирьох типажів жінок, описаних у “Раті-манджарі”, тексті про науку кохання.

Про те як цар Нанда вирішив вбити брахмана

“…Лише той, кого обтяжують навіть недовгі жіночі промови, легко залишається непохитним. Подібно до того, як дерево, не покрите лаком, забарвлюється навіть від дотику, а зношений одяг рветься, так і закоханий чоловік втрачає силу і стає покірним жінкам.”
Подумавши про все це, цар покликав до себе міністра Бахушруту, повідав йому про те, що сталося, і той погодився з царем:
– О, Владико! Кому ж відомо, що думає інший? Але, ти маєш рацію!
– Якщо ти відданий мені, вбий Шарадананду!
Радник пообіцяв це царю, і на очах у всіх міцно зв’язав Шарадананду. У цей момент бранець вигукнув:
– Правду кажуть про те, що не може бути дружби з царем.
Бо сказано так:
“Хто не загордиться, досягнувши багатства?
У кого з тих, хто живе, закінчуються негаразди?
Чий розум не руйнується жінками?
Кого царі нарікають другом?
Хто зміг уникнути плину часу?
Хто не прагне до шанування?
І хто може легко вибратися з пастки, поставленої нечестивими?
Хто бачив або чув про чистоту ворони, правду з вуст хтивого, хоробрість боягуза, ясність думки у п’яного, терпіння кобри, контроль бажань у жінок і про дружбу з царем?
Той же, хто розгнівав царя, навіть будучи чистим, стане порочним:
“Розгнівавши царя, навіть бездоганний буде нечестивим, умілий – марним, хоробрий – боязким, здоровий захворіє, а шляхетний втратить походження”””.
Міністр Бахушрута привів міністра Шарадананду, який промовив ці слова, на місце страти, і тоді той вимовив ще одну шлоку¹⁸:
“Плоди скоєних благих діянь такі, що захищають людину під час небезпеки, сп’яніння або сну, серед ворогів, води і вогню, в лісі і в битві, в океані і на вершині гори.”
Після цих слів міністр задумався:
“Правда це чи брехня, але для чого вбивати брахмана? Це буде великою помилкою.”
Тоді Бахушрута привів бранця у свій таємний дім і сховав його в підземній кімнаті, а сам пішов до царя.
– Владико, твій наказ виконано.
Цар же похвалив його за виконане.

¹⁸ Шлока – віршований розмір, що складається з 32 складів.

Про плоди справ і про те, чому не слід нехтувати застереженнями друзів

 

Одного разу принц Джаяпала¹⁹ зібрався на полювання.
У цей же час пішла сильна злива не по сезону, що є поганим знаком. Пішли дощі, землетруси, урагани, падіння метеоритів. Помітивши ці погані ознаки, друг вказав на них царю. Син міністра на ім’я Буддхі-сагара спробував утримати принца від полювання. Джаяпала не слухав:
– Я все одно піду, а ти подивишся на результат ознак.
– Не слід так ризикувати. Мудрий не стане пити отруту або гратися зі зміями, не буде засуджувати йогіна і ворогувати з брахманом!
Однак принц не дослухався до сказаного і збирався на полювання.
– О, Джаяпала! Ти можеш загинути! Інакше я б не став перечити. Золотого оленя ніколи не бачили, не чули і не створювали, проте Рама, бажаючи його зловити, про це не подумав. Ти занадто молодий, щоб помирати, так і не насолодившись плодами скоєного. Адже сказано: “Куртизанки позбавлені доброти, блага позбавлені сталості, дурні – розсудливості, а діяння – знищення без сліду.”
Відмовляючи принца безліччю способів, Буддхі-сагара все ж відступив.
Джаяпала покинув місто і пішов у густий ліс, переповнений стадами носорогів, тигрів, оленів і антилоп. Озирнувшись, він побачив, що воїни з його свити повертаються в місто. Залишившись один, принц наблизився до озера. Там він зліз з коня, прив’язав його до дерева, скупався і, втамувавши спрагу, ліг відпочити в тіні.
Раптом із хащі вискочив жахливий тигр. Побачивши його, кінь відірвався від прив’язі і втік. Принц же, весь тремтячи від страху, вчепився за гілку і виліз на дерево. Однак там він побачив ведмедя, який заліз туди ще раніше.
Ведмідь сказав двічі переляканому принцу, намагаючись його заспокоїти:
– Не бійся, принце! Сьогодні ти прийшов до мене за захистом, тому я не зможу заподіяти тобі шкоди. Тому, хто мені довірився, не слід боятися навіть тигра. Тоді Джаяпала зі страхом відповів:
– О, владико ведмедів! Сьогодні, будучи сильно наляканим, я знайшов у тобі притулок. Захищати тих, хто знаходить у тобі притулок, – велика заслуга. “На одній шальці терезів – нескінченна кількість жертв, дарів і підношень, а на іншій – захист однієї живої переляканої істоти.” Так принц довірився ведмедю.
Тим часом, поки сонце сідало за горизонт, тигр підкрався до дерева, а принц, стомлений полюванням, солодко заснув на коліні ведмедя. Тоді тигр заговорив із ведмедем:
– Цей чоловік живе в місті, він прийшов для того, щоб нас убивати. То чому ж ворог мирно спить у тебе на колінах? Допомога, надана тобою, завдасть лише шкоди! Хіба ти не чув сказане про тигрів, мавп і змій: “Що заведено робити у тварин, то не заведено у людей”. Зіштовхни принца вниз, я з’їм його і спокійно піду. Ти ж зможеш повернутися у своє житло.
Тоді ведмідь промовив йому у відповідь:
– Що б там не було, але він знайшов у мені захист. Тому я не скину його вниз, адже це буде злочином. “Вбивці тих, хто прийшов у пошуках захисту і довірився їм, перебуватимуть у пекельному пеклі, яке викликає жах, доти, доки світять сонце і місяць.”
Коли принц прокинувся, ведмідь сказав йому:
– Я збираюся поспати, ти ж будь пильним!
Принц погодився, і ведмідь заснув поруч із ним. Тоді тигр знову заговорив:
– О, принц, не довіряй йому! Характер у цього ведмедя мінливий, тому його доброта вселяє страх: “Прихильність неврівноважених насторожує. Вони – то задоволені, то ні, то розгнівані”. Хоч він і захистив тебе, але будучи божевільним, сам хоче тебе вбити! Зіштовхни ведмедя вниз, я з’їм його і піду, а ти зможеш повернутися у своє місто.”
Так тигр його обдурив. Тоді принц зіштовхнув ведмедя, але той, падаючи, повис на гілці. Побачивши, що його зусилля виявилося марним, Джаяпала жахнувся.
Ведмідь вигукнув:
– О, найгірший з людей!.. Чого ти боїшся? Зрештою ми отримуємо плоди лише того, що зробили раніше. Блукай же тепер лісом у вигляді пішачі¹⁹, що повторює “Сасеміра, сасеміра…²⁰”!
Настав ранок. Тигр пішов, ведмідь теж, принц же, згідно з прокляттям, так і залишився блукати лісом в образі злого духа, що вигукує “сасеміра”.

¹⁸ Джаяпала – син царя Нанди.
¹⁹ Пішача – злий дух, демон або привид.
²⁰ Ми повернемося до цього слова в наступній історії.

Плоди легковажності

 

Тим часом у місті люди помітили, що кінь принца повернувся без наїзника, і розповіли про це царю.
Цар скликав міністрів і промовив:
– Коли мій син йшов полювати, було велике погане знамення. Він же, божевільний, знехтував цим і пішов у ліс. І ось плоди його легковажності: кінь принца повернувся в місто сам. Тому я вирушаю в ліс його шукати.
Міністри підтримали його. Разом з ними цар Нанда пішов до лісу тією ж стежкою, якою пішов принц. У лісовій гущавині він побачив сина, який став демоном і безперестанку шепоче “сасеміра, сасеміра…”. Безмірно засмучений, він забрав принца і повернувся до свого міста. Там він здійснив безліч обрядів для зцілення Джаяпали, але ніщо не допомагало принцу. Тоді Нанда звернувся до Бахушрути:
– Якби Шарадананда був живий, він би миттєво зцілив мого сина. Даремно я наказав убити його. Перш ніж вчинити діяння, потрібно його обмірковувати, інакше діяти небезпечно.
“Не слід чинити дію необдумано. Нерозсудливість – крок до великого нещастя.
Навіть ті, хто вже досяг успіху, діють після належного обмірковування – так вони здобудуть чесноти.
Не слід робити те, що не продумано наперед, потрібно здійснювати лише те, що добре обдумано. В іншому разі буде лише страждання, подібне до того, що відчуває дружина брахмана, вигнана з варни.”
Але поки цар зарікав, зцілення так і не настало. Тоді міністр сказав йому у відповідь:
– Реальність – наслідок думок. Що в людини в голові – те потім і в житті.
“Той розум знаходить правильні рішення, в якому є і задум, і спосіб його втілення. Те знання буде на допомогу, яке можна застосувати в житті. Чого вже не існує, те не зможе втілитися, але навіть без зусиль здійсниться те, що вже є. Також те, що саме потрапило до рук, зруйнується, якщо в нього не буде втілення в майбутньому.”
Цар сказав:
– З Шараданандою я вчинив необдумано, але який сенс говорити про минуле, докладати зусиль слід до того, що можна зробити зараз.
– Що ж робити?
Тоді Нанда наказав повідомити городянам, що виконає всі бажання і віддасть півцарства тому, хто зцілить принца. Бахушрута виконав веління царя, а потім вирушив у свій дім і розповів про все Шарадананді.
Той відповів:
– Бахушрута! Скажи владиці так: “У моєму будинку живе одна дівчина, якщо їй показати принца, вона знайде спосіб повернути його до життя.”
Міністр передав це цареві, і той разом із Джаяпалою та зі свитою прийшов у будинок до Бахушрути. Принц, навіть сидячи, продовжував повторювати “сасеміра”… Шарадананда ж, сховавшись за фіранкою, почув це бурмотіння, звернувся до нього “О, принц!” і прочитав йому, який повторює прокляття, таку шлоку:
“Найспритніший не той, хто обманює доброчесного, так само як і найхоробріший – не той, хто вбиває сплячого в нього на колінах.”
Почувши це, син царя перестав повторювати перший склад і тепер бурмотів тільки “семіра”. Шарадананда продовжував:
“Цей берег океану, де впадає Ганга, побачивши, звільниться той, хто вбив брахмана, але не зрадив друга.”
Після цих слів принц пропустив другий склад, і став бурмотіти “миру”. Тоді вчитель прочитав третю шлоку:
“Світ буде пеклом для зрадника, зрадника і невдячного, доки світять сонце і місяць.”
Принц пробурмотів “ра”. Останній, четвертий вірш був таким:
“Раз хочеш ти, о, царе, зцілити свого сина, даруй милість двічінародженим, адже брахман – це гуру для всіх варн.”
Тоді принц прийшов до тями і повідав батькові історію про ведмедя. Цар же звернувся до його рятівника:
– О, благодійна! Ти живеш у селі і не ходиш до лісу, звідки ж тобі відомо те, що сталося з моїм сином?
– Милістю богів і брахманів мій язик став притулком самої Сарасваті²¹, тому так само я знаю і про родимку Бхануматі.
Здивований цар відсунув фіранку і побачив Шарадананду. Разом із сином він схилився перед міністром, і той розповів справжню історію про те, як тут опинився. Цар же сказав тоді Бахушруті:
– Завдяки нашому спілкуванню я врятований від ганьби, ось чому товариство мудрого корисне будь-кому: “Подібно до того, як повноводна Ганга негайно ж забирає спрагу і лиха, так спілкування з мудрим відводить поточні і майбутні негаразди.” Царю слід оточувати себе такими, як ти, і того міністра звеличують, як найвищого, хто не призводить оточення благородного до страждання.
Так Нанда вихвалив Бахушруту, вшанував його одягом та іншими дарами і правив далі своїм царством.

²¹ Сарасваті – богиня мовлення та красномовства.

Статуетки починають розмовляти

Таку повчальну історію розповів міністр цареві Бходже і додав:
– Той цар, який прислухається до порад міністрів, житиме довго і благополучно.
Подякувавши міністру, цар Бходжа спробував зійти на трон, але одна зі статуй зупинила його розповіддю про чесноти Вікрами. Тоді цар перемістив трон у своє місто. Там він наказав звести храм, колони якого прикрашали тисячі дорогоцінних каменів, і в сприятливий час встановив трон у цьому храмі.
Безліч приготувань зробив Бходжа перед тим, як сісти на трон. Брахмани, вимовляючи мантри, окропили царя водою зі священних тіртх²², змішаною з чудовими цілющими травами. Жінки прославляли його, мудреці й поети вітали його благословеннями, а співаки – хвалебними піснями. Цар же вшанував усі чотири варни дарами, роздав милостиню жебракам, сліпим, глухим і убогим.
Нарешті Бходжа в супроводі слуг, що несли ритуальні опахала, наблизився до трону. Бажаючи зійти на нього, поставив свою царську ступню, подібну до лотоса, на голову однієї зі статуй, що прикрашали трон. Однак вирізана з дерева фігурка, немов людина, промовила йому:
– О, Владико! Ти гідний сидіти на цьому троні, якщо володієш величчю, силою, мужністю та іншими чеснотами, подібними до тих, що були у Вікрами.
– Моя велич та інші чесноти не менші, ніж у Вікрами, бо всі прохання до мене задоволені.
– О, царе, тобі не личить хвалити себе. Хто прославляє свої чесноти і чужі вади, той воістину погана людина, адже благородний про таке не говорить:
“У цьому світі тільки злі можуть віщати про чесноти свої і помилки інших, доблесні до цього не здатні.
Здоров’я, майно, вади, мантри, лікувальні трави, спілкування з іншими, дари, шанування і презирство – ось дев’ять слуг, якими має керувати людина.”
Тоді збентежений Бходжа промовив:
– Вірно те, що ти кажеш: хто хвалиться – той дурний. Неправильно, що я вихваляв власні чесноти, в цьому я з тобою згоден. Так розкажи ж мені про велич того, кому належить цей трон, я жадаю це почути!
– Це трон божественного Вікрами. Своєю милістю він міг обдарувати мільйони прохачів. Той, хто милував око царя – отримував тисячу, хто змушував його посміхнутися – сто тисяч, хто супроводжував прохання розповіддю – мільйон. Той же, хто умилостивив царя – отримував десять мільйонів. Чи є в тобі подібна щедрість?
Почувши це, цар нічого не відповів і в задумі пішов.
²² Тіртха – священне місце для ритуальних обмивань.

2. Історія про те, чому не всі жертвопринесення приносять плоди

 

О, уважний до наших історій читачу! Тут починається третя частина оповіді, в якій історії розповідатимуть статуї, що прикрашають трон. Друга статуя повідала Бходжі про те, як Вікрама допоміг брахману, який довгі роки приносив жертви біля підніжжя гори, але так і не знайшов бажаного…

Через якийсь час цар Бходжа ще раз спробував зійти на трон, але заговорила з ним друга фігурка:

– О, Бходжа! Ти сядеш на цей трон тоді, коли твоя щедрість буде гідна Вікрами.

– Розкажи ж мені про його щедрість і благородство!

Фігурка почала розповідь:

“Блискучий Вікрама, що правив своїм царством, скликав одного разу гінців і звернувся до них так:

– Обійдіть усі сторони світу! Де б ви не знайшли незвичайне священне місце, тиртху або храм, розкажіть мені про побачене.

– Як накажеш, о, Владико!, – відповіли посланці і вирушили в дорогу.

Отже, побувавши в різних країнах, один із гінців повернувся, вклонився цареві й повідомив:

– О, Царю! У священному гаю біля підніжжя гори Чітракута²³ є один прекрасний храм. З самої вершини гори струмує водоспад, і води його кришталево чисті. Одне лише обмивання в ньому знищує великі злодіяння. Темніють води потоку, потрапляючи на злочинця, тим самим очищаючи його від проступків.

Один брахман уже багато років день у день здійснює там жертвопринесення. Поруч із ним уже височіє гора з попелу, який залишається від його жертовних вогнів. Той брахман ні з ким не розмовляє.

Таким побачив це незвичайне місце царський посланник.

– Саме в такому місці я хотів побувати! – відповів Вікрама і вирушив разом з ним до тієї гори. Відчувши благодать місця, цар вигукнув:

– Так, це місце священне! Тут живе сама богиня Амбіка²⁴. Від одного лише погляду на нього мій розум очистився, що вже говорити про тих, хто живе тут давно?

Скупавшись у дивовижному водоспаді і вшанувавши богиню, цар став розпитувати брахмана, який здійснював жертвопринесення. Той відповів:

– Я почав приносити жертви, коли сузір’я Семи мудреців було в першій чверті місячного дому Реваті, тепер же воно в місячному домі Ашвіні²⁵. Уже сто років я здійснюю обряди, але богиня так і не змилостивилася.

Тоді Вікрама сам приніс жертву володарці, але вона не виявила милосердя. Не зволікаючи, хоробрий цар підніс меч до горла і вигукнув: “Так принесу ж я в жертву себе самого!” Богиня забрала в нього меч і промовила:

– О, доблесний, проси, що хочеш!

– Цей брахман, бувши твердим, довгий час приносив тобі жертви. Чому ж ти не з’явилася йому, як з’явилася мені?

– О, царю, він довгі роки перебуває в одному місці, проте розум його нестійкий. Аскеза тих, чий розум мінливий, не має плодів: “Вимовляння мантр безплідне, якщо воно здійснюється кінчиком пальця²⁶, зі зневагою до частин мантри або з нестійким розумом. У колоді, камені або глині божественного немає, воно є в проживанні людиною буття, тому саме буття є всьому причиною. Та бхавана²⁷ буде істинною, що втілиться в чомусь: у мантрі, тірті, брахмані, божестві, провіснику, цілителеві чи в учителі.”

Тоді цар попросив:

– Якщо ти виявила до мене милість, то виконай бажання цього брахмана!

– О, великий Вікрама! Ти, немов високе могутнє дерево, оберігаєш інших від важкої праці, не зважаючи на власну втому: “Великі дерева створюють тінь для інших, самі залишаючись під палючим сонцем. Так само і плоди, які дозрівають на них, приносять користь іншим, а не їм самим.” Кажуть і так: “Заради блага інших течуть річки, дають молоко корови, плодоносять дерева і живуть серед людей щедрі.”

Промовивши це цареві, богиня виконала бажання брахмана і зникла. Вікрама ж повернувся у своє місто”.

Після цієї історії, статуя сказала Бходжі:

– Ти жадаєш зійти на цей трон, проте чесноти Вікрами ще не втілилися в тобі.

Почувши це, цар знову задумався і нічого не відповів.

²³ Гора Чітракута – дослівно “наділена чудовими або різнокольоровими вершинами”.

²⁴ Амбіка – богиня, мати світу.

²⁵ Цитата взята з перекладу Грінцера. З точки зору астрономії це неможлива подія, тобто або автор тексту не знав астрономії, або ж автор натякав на неосвіченість священика.

²⁶ Мається на увазі недбале, поверхневе вимовляння мантри.

²⁷ Бхавана – роздум такого роду, результатом якого буде втілення задуманого.

3. Історія про те, як правильно використовувати багатство

 

Тут третя статуя розповість історію про те, як Вікрама дарував брахману чотири скарби з океану.

Цар Бходжа знову спробував піднятися на трон, але з ним заговорила третя статуетка:

– О, царе! Цей трон зможе зайняти тільки той, чия щедрість зрівняється з великодушністю Вікрами.

– Розкажи ж мені про його велич!

– Якщо ти бажаєш – тоді слухай.

У всьому світі немає рівного великому Вікрамі: коли він виявляв щедрість, у його розумі не було ні тіні сумніву. Адже мудрими сказано так:

“Своя людина чи чужа – такий сумнів малодушних. У щедрих же – вся земля – це матір, а світ – одне сімейство.”

Подібних Вікрамі немає також у сміливості, стійкості та заступництві жебракам. Сам Індра та інші боги допомагали йому, адже відомо, що навіть божество остерігається того, в кому є наполегливість, мужність, твердість духу, розум, сила і хоробрість.

Ще кажуть так:

“Хто піклується про інших, про того піклуються боги:

Коли у людини є рішучість, боги виконують її бажання. Адже як перемогти тому, у кого немає вахани²⁸ і зброї Вішну? Сама Лакшмі²⁹ мешкає поруч із тим, хто наполегливий, рішучий, обізнаний у ритуалах, незалежний, сміливий, вдячний і непохитний.”

Одного разу великий владика Вікрама, сповнений усіх цих чеснот, чеснот і благ, розмірковував так:

“Потік людського життя мінливий. Нам не відомо що, коли і з ким станеться, тому накопичене багатство марне, якщо ним не ділитися. Адже подання гідному – перший плід багатства. Якщо ж такого плоду не буде, багатство втратиться. Бо сказано:

“У багатства є три шляхи: благодійність, насолода і знищення. Тому багатство без милостині та задоволення безсумнівно перебуває на третьому з них. Уже наявним достатком слід ділитися і насолоджуватися, а не накопичувати. Приклад тому – бджоли, вони лише збирають мед, але смакують його інші.”

Насолоджуйтеся багатством і подавайте милостиню, шануйте належних пошани, діліться з гідними, бо удача, немов вогник світильника, коливається від поривів вітру.

Подібно до того, як ставок оновлюється струмками, так само і найкращий захист для багатств – щедрість.”

Так поміркувавши, Вікрама ще сильніше утвердився на шляху жертвопринесення.

І обрав Вікрама сарва-свадакшину – обряд, в якому жертвують все своє майно. Він велів майстерним зодчим звести чудовий храм і наповнив його всілякими предметами для ритуалів. Коли ж зібралися в тому храмі брахмани, правителі та родичі, звернувся він до божественних ріші, якшам, гандхарвам і сіддхам. Водночас один з брахманів вирушив здійснювати жертву океану за наказом Вікрами.

Той брахман, взявши запашні квіти і рисові зерна, прийшов до берега океану, вклонився його водам і вигукнув:

– О, Владико, що рясніє скарбами в надрах своїх! Великим Вікрамою відбувається жертвоприношення. Він велів мені вшанувати і тебе. 

Так мовивши, він віддав дари океану і залишився стояти біля його вод. Але ніхто не відповів йому. Тоді брахман повернувся, зібравшись йти, і тут постав перед ним іскристий Махісура³⁰:

– Воістину, Вікрама прислав тебе звернутися до мене. Адже старанне поклоніння, що звершується ним, вже досягло мене. Ми впізнаємо дружнє серце в тому, хто в сприятливий момент проявляє щедрість і повагу. Бо сказано:

“Ознаки друга такі: він і дарує, і отримує дари; і ділиться своїми секретами, і готовий дізнатися твої; і їсть сам, і годує інших”.

Адже між ким є дружба, між тими немає відстані: подібно до павича на горі, хмаринки в небі або лотоса у воді. Я не зустрівся з самим Вікрамою, проте віддячу його, адже він цього вартий. Дарую йому чотири безцінні скарби. Віддай їх своєму володарю, але спершу послухай про те, яка їхня могутність:

Перший скарб дарує будь-яку річ, про яку б ти не подумав.

Другий може постійно пригощати всілякими стравами.

Третій дає силу армії зі слонами, кіньми, колісницями, конями та піхотою.

Четверте наділяє прекрасними прикрасами та одягом.”

Брахман прийняв ті дари та вирушив назад в Уджайіні.

Тим часом Вікрама, завершивши жертвопринесення ритуальним обмиванням, виконав усі бажання свого народу. Брахман же, поставши перед царем, розповів йому про чудесну силу чотирьох скарбів.

Вікрама відповів:

– Поки ти вітав божество океану, час наділення брахманів дарами закінчився. Я все приніс у жертву, і в мене нічого не залишилося. Тому обирай собі один із цих скарбів, який тобі більше сподобається!

– Владико! Я запитаю у дружини, сина і невістки, і виберу те, що сподобається моїй родині.

Цар схвалив рішення брахмана, і той пішов до своєї сім’ї про все їм розповісти.

Син вибрав так:

– Слід узяти той скарб, який наділяє силою армії. Адже він приведе нас до безтурботного царювання. 

Брахман на це відповів:

– Мудрий не прагне влади:

“Замислившись про вигнання Рами, про поразку Баліна, про ліс, де Пандави перебували дванадцять років, про знищення сім’ї Крішни, про втрату Налою його царства, про ув’язнення та смерть Равани, і побачивши всі нещастя, що зійшли на них під ликом влади, – мудрий не побажає царства.” Якщо ж виберемо скарб, що дає багатство, тим самим здобудемо все:

“У цьому світі не існує того, чого не можна досягти багатством.

Переконавшись у цьому, мудрий вибере саме багатство.”

Дружина брахмана вибрала інше:

– Потрібно взяти той скарб, який дарує нам різні страви, наділені всіма шістьма смаками³¹. Тому що їжа – основа всього сущого:

“Творець створив їжу як основу, на якій тримається життя смертних. Лише забувши про це, мудрий попросить про щось інше.”

Невістка ж сказала:

– Я б обрала той скарб, який наділяє гарним одягом і прикрасами. Мудрі кажуть:

“Тіло слід прикрашати й наряджати в силу його природи. Адже якщо тіло в чистоті й добробуті, здоров’я та довголіття зростуть. Прикрашаючи свята, ми тішимо своїх друзів, прикрашаючи себе – тішимо саму Лакшмі.”

Так між ними виникла розбіжність, і брахман вирушив до Вікрами розповісти про це. Цар же, вислухавши його, дарував брахману всі чотири скарби.

Закінчивши свою історію, апсара звернулася до Бходжі:

– Подібна щедрість народжується разом із людьми. Ця якість так само природна для людини, як прекрасні квіти для магнолій, сяйво для перлин або солодкість для очерету. Сідай на цей трон, якщо володієш такою ж величчю.”

Цар Бходжа нічого не сказав у відповідь.

²⁸ Вахана – істота, на якій переміщалося божество.
²⁹ Лакшмі – богиня щастя й удачі.
³⁰ Махісура – дослівно “велике божество”.

³¹ Маються на увазі смакові відчуття: солодкий, кислий, солоний, гіркий, гострий і терпкий.

4. Історія про викрадення принца

 

Бходжа піднявся ще на одну сходинку, що веде до трону, і звернулася до нього наступна апсара:

– Тоді лише зійдеш на трон, коли уподібнишся великому Вікрамі в щедрості.

Цар відповів:

– Розкажи про його благодіяння!

Статуетка почала розповідь…

За царювання божественного Вікрами жив один брахман, обізнаний у всіх науках і прикрашений усіма чеснотами, але бездітний.

Одного разу його дружина сказала:

– О, мій коханий чоловіче! У брахмана, який обзавівся будинком і дружиною³¹, немає подальшого шляху без дітей. Мудрі, що знають смріті й пурани, пам’ятають про це:

“У кого немає дитини, той не йде вперед шляхом брахмана, а значить, і не знайде небес. Лише тільки подивившись в обличчя своєму синові, він зможе стати аскетом³².

Подібно до того, як ніч висвітлюється місяцем, світанок запалюється сонцем, а дхарма світить трьом світам, так і дитя – світило сім’ї.

Змія являє себе отрутою, небо – хмарами, ніч – місяцем, юна дівчина сяє красою, скакун – жвавістю, храм – обрядами, мова – граматикою, ставок – пестощами лебедів, збори – мудрими, держава проявляється правителем, три світи – сонцем, сім’я ж – гідним сином.”

Мовчав брахман у відповідь:

– О, моя мила дружино! Ти говориш істину. Багатство неможливо здобути без зусиль, знання – не слухаючи вчителя, потомство ж – без милості великого владики:

“Той, хто утвердився в прагненні до бажаного блага, нехай невпинно поклоняється тому, в чиєму серці панує Бхавані³³.”

Дружина відповіла так:

– Мій пане! Ти знаєш усе. Чому ж ти нічого не робиш, щоб умилостивити вищого владику?

– Моя мила дружина, ти маєш рацію! Для мудрого не буває марних промов, навіть якщо вони сказані старим або дитиною.

Тоді брахман став шанувати Шиву, читаючи гімни і веди, щоб умилостивити його. Одного разу вночі брахману уві сні з’явився вищий владика, його волосся було сплетене у формі корони і прикрашене півмісяцем, він сидів на бику, лівою рукою обіймаючи Парваті. Шива промовив брахману:

– Дитя моє! Дотримуйся ритуалу під час Прадоші³⁴ і ти знайдеш сина.

Брахман прокинувся у великому хвилюванні й повідав свій сон мудрим старцям. Ті відповідали:

– Це віщий сон, адже в тлумачі снів сказано так:

“Те, що говорять уві сні божество, брахман, гуру або предки – здійсниться наяву”. Дотримуйся обряду і в тебе народиться син.

Дотримуючись їхніх слів, брахман здійснив обряд на тринадцятий день місячного місяця згідно з усіма приписами. Тоді умилостивлений владика дарував йому сина.

Брахман же в міру його дорослішання, здійснював усі належні ритуали: під час народження – джатакарму; на дванадцятий день нарік його ім’ям “Девадатта” (що значить “дарований богом”); у шість місяців – анна-пращану (перше годування твердою їжею); у три роки – чаулу (церемонію постригу); у шість років – посвята в навчання (брахма-чарини). 

До 16 років він навчав сина Ведам і пов’язаним з ними наукам. Потім він здійснив ритуал рокуни – переходу юнака в чоловіка. Після чого знайшов для сина красиву, розумну і добру дівчину в дружини. Так підготував він своє дитя до самостійного життя.

Сам же брахман, бажаючи здійснити паломництво до святих берегів, наставляв сина так:

– Дитя моє! Послухай мою настанову: я розповім про те, як знайти благість і в цьому, і у вищому світі.

– Високоповажний! Доля прихильна до мене, як тільки ти навчиш мене згідно з твоєю волею!

– Мій дорогий сину! Навіть страждаючи, дотримуйся своєї дхарми. Не розв’язуй суперечок, будь милосердним до всіх живих істот, шануй великого владику, не дивись на дружин інших, не ворогуй з могутніми, у поведінці наслідуй знаючих, говори по суті, витрачай майно розумно, йди за мудрими, уникай поганих і не розповідай того, що повинно бути приховано від жінок.

Навчивши сина цим та іншим мудростям, брахман вирушив у Варанасі. Девадатта ж залишився жити в місті, дотримуючись настанов батька.

Одного разу Девадатта пішов у густий ліс зібрати дров для жертвопринесення. Тоді ж у лісі полював цар Вікрама. Погнавшись за кабаном, він зустрів Девадатту і попросив показати дорогу до міста, хоча й знав її сам. Девадатта показав царю дорогу. Вікрама подякував йому і залишив служити при собі. 

Через довгий час цар звернувся до зборів:

– Що я можу зробити, щоб віддячити Девадатті, адже він вивів мене з хащі лісу?

На це хтось сказав:

– О! Ти – велика людина, якщо так довго не забуваєш надану тобі допомогу:

“Паросток кокоса, напоєний хоч краплею води, потім до кінця життя поїть нектаром тих, хто носить його плоди на голові. Так само і благочестиві пам’ятають про надані їм благодіяння.”

Почувши, що цар хоче віддячити йому, Девадатта засумнівався:

“Що ж цар має на увазі, говорячи про мою допомогу?.. Чи справді він вдячний? Потрібно в цьому розібратися!”

Вирішивши так, він викрав царського сина і сховав його у своєму будинку. А потім він дав дорогоцінне намисто принца одному зі своїх слуг і послав його продати прикрасу. У палаці ж тим часом здійнявся галас: “Принца викрали, принца вбито!..” Цар послав охорону на його пошуки. Вони шукали всюди і волею випадку зустріли на ринку слугу Девадатти з прикрасою в руках. Побачивши це намисто принца, вони зв’язали його і привели до царя. Вікрама вигукнув:

– Гей, слуга!.. Ти – нижчий з нижчих, як ця прикраса потрапила тобі в руки?

– Я служу Девадатті, він послав мене на ринок, щоб продати намисто і принести йому гроші.

Тоді цар покликав Девадатту і запитав у нього:

– Хто дав тобі цю прикрасу?

– Ніхто! З жадібності я вбив твого сина, забрав його коштовності, і послав продати одну з них. А тому чини зі мною так, як забажаєш. Я зробив це під владою раніше скоєних діянь.³⁵

Сказавши все це, він залишився стояти з опущеним обличчям. Цар же, почувши таке зізнання, не зміг його покарати.

Тоді хтось із зібрання сказав:

– Він знає всі дхармашастри³⁶. Як же подібний злочин міг спасти йому на думку?!!..

Хтось інший відповідав:

– Що ж тут дивного? Саме такі думки і народжуються під впливом того, що зроблено раніше:

“Що б не робила людина, навіть будучи досвідченою, вона рухома плодами минулих діянь. Адже думки людей йдуть слідом за раніше скоєними справами.”

Після цього ще хтось звернувся до царя:

– Владико! Це вбивця дитини, до того ж злодій. Його має посадити на палю.

Тоді міністри підтримали:

– Розірвати на дрібні шматочки і віддати на поживу стерв’ятникам.

Вислухавши всіх, цар так відповів їм:

– Він служить мені, і він допоміг мені знайти дорогу в місто. Тому не слід обговорювати його чесноти й недоліки. Подивіться на місяць: він може зменшитися, стати вигнутим або вкритися плямами, і, будучи творцем ночі, виблискує лише тоді, коли зникає його друг-сонце. Однак Шива завжди носить її на голові: великі не замислюються про достоїнства і вади тих, хто їм служить. І ще: у чому доброта, якщо вона проявлена до благодійників? Воістину добрий той, хто милосердний до своїх кривдників.

Після цих слів цар повернувся до Девадатти:

– Друже мій, тобі нема чого боятися! Мій син убитий силою минулих подій. До чого ж тут ти? І хто здатний вийти з-під впливу плодів своїх справ? Якщо навіть бог любові, чиї мати і батько – Лакшмі і Вішну, був спалений Шивою, то хто зможе втекти від наслідків раніше скоєного? Ба більше, ти допоміг мені вибратися з лісу, коли я заблукав, тому навіть тисячами відповідних послуг я не зможу відшкодувати тобі борг.

Так втішивши його, Вікрама дарував йому одяг і прикраси та відпустив.

Девадатта ж, повний щастя, привів принца назад до царя.

Здивований цар запитав:

– Що ж сталося?

– О, Владико! Багато разів на зборах говорилося про те, що твоїй вдячності немає меж. Я вирішив це перевірити. І тепер переконався, що так і є. Пробач мені!

– Хто забуває про зроблене для нього благо, той найнижчий із людей.

– Всемилостивий! Ти допомагаєш навіть тим, кому нічим не зобов’язаний. Ось чому тебе поважають:

“Ті справді шановані, багаті, успішні й благословенні, хто творить благо для інших безкорисливо.”

Вихваливши так царя, Девадатта повернувся до себе додому.

Закінчивши розповідь, статуетка промовила Бходжі:

– У тобі немає подібної величі, тому ти не гідний перебувати на цьому троні.

Почувши це, Бходжа відступив.

³¹ Гріхастха – дослівно “той, хто перебуває в домі”, друга з чотирьох стадій життя брахмана.

³² Аскет – третя стадія життя брахмана.

³³ Мається на увазі Шива і його кохана Бгавані.

³⁴ Прадоша – час перед світанком і після заходу сонця в особливий день, присвячений Шиві.

³⁵ Маються на увазі плоди справ, скоєних у минулих життях.

³⁶ Дхармашастра – наука про закони.

5. Історія про те, як Вікрама придбав десять коштовних каменів

 

Цар Бходжа знову хотів піднятись на трон, але одна з апсар звернулась до нього:

– Ніхто, крім Вікрами, не гідний цього трону, лише подібний на нього вартий того. Тож послухай, я розповім тобі про його щедрість:

“Якось, коли цар Вікрама правив своїми землями, до нього прийшов торговець коштовностями й показав один неоціненний камінь. Узяв цар той яскраво сяючий самоцвіт, покликав ювелірних майстрів і спитав:

– Що це за коштовність, та яка її вартість? Назвіть точну ціну.

Майстри ретельно перевірили її та мовили:

– Царю, цей самоцвіт безцінний, серед нас ніхто не в змозі оцінити його вартість.

Тоді Вікрама щедро заплатив торговцю та запитав, чи має той ще такі камені.

– Володарю! При собі не маю, але в моєму містечку є ще десять. Якщо бажаєш, я пошлю за ними.

Вікрама ж визначив вартість кожного каменю у чотири тисячі золотих монет, сплатив купцю та відправив разом з ним одного з найкмітливіших своїх слуг. За наказом царя він мав повернутися за вісім днів.

Тож слуга негайно вирушив виконувати веління володаря. Але тоді, коли він вже повертався з коштовностями, через сильну зливу на його шляху розлилася річка. 

Тепер він не міг дістатися протилежного берега, тому покликав човняра:

– Перевези-но мене через річку, бо я везу коштовності для царя!

Той здивувався:

– Сьогодні ця річка розлилася берегами, нащо ж тобі її перетинати? Мудрий не стане цього робити у повінь. Кажуть, що слід триматися подалі від кількох речей: переправи повною річкою, перешкоди плину натовпу та протиріччя великій людині. Та ще одне: не треба покладатися на байки купців, лагідність змій, прихильність царів, вдачу молодих дівиць та береги повені.

Слуга царя відповів так:

– Те, що ти кажеш – правда, але в мене дуже важлива справа.

– Яка ж?

– Якщо я не принесу царю ці коштовності вчасно, він ув’язнить мене за недотримання наказу.

– Що ж, тоді віддай мені п’ять самоцвітів, і я допоможу тобі перетнути цю ріку.

Слуга віддав човняреві п’ять коштовностей і дістався іншого берега. Прибувши до палацу, зі смиренністю він вклонився царю та віддав йому ті самоцвіти, що залишилися.

Вікрама ж обурився:

– Чому їх лише п’ять, де інші?!..

– Володарю мій, прошу, вислухай мене! Одразу ж після твого наказу я пішов разом з крамником і забрав в нього коштовності. Зворотним шляхом пішла така рясна злива, що ріка розлилася та затопила береги. Задля того, щоби своєчасно вклонитися стопам мого господаря, я дав половину дорогоцінних каменів човняреві, що переправив мене через річку. Ті коштовності, що лишилися, я приніс тобі. Не повернувшись вчасно, я порушив би твій наказ. Всім відомо, що не дотримуватись указу царя, зневажати брахманів, а також спати окремо від жінки – це таке ж безглуздя, як бути вбивцею без зброї. Ти сам, мій володарю, є тому свідченням.

Задоволений почутим, цар дарував слузі решту дорогоцінних самоцвітів.”

Ось таку історію розповіла апсара та мовила:

– Що ж, Бходжо, якщо твоя щедрість така сама, сідай на цей трон! 

Після цього Бходжа мовчки пішов.

6. Історія про палке бажання

 

В слушний момент цар Бходжа знову прийшов піднятись на трон. Але одна з фігурок зупинила його, мовивши:

– Царю! Лише той, хто своєю щедрістю наслідує великого Вікраму, гідний піднятися на цей царський трон.

– То розкажи про його велич!

– Слухай…

“Якось, коли осяйний Вікрама правив своїм царством, прийшов час святкувати зустріч весни. З цієї нагоди цар разом з жінками зі всього міста прийшов до гаю задля любовних втіх. 

Між молодих мангових дерев звідусіль було чути бджіл: втішені медовою насолодою, вони літали лише заради дзижчання і цим затуманювали розум. Посеред запашних суцвіть на молодих стирчащих пагонах безперестанку кували зозулі, чим надихали царя на пристрасть, повну хвилювань кохання. Лагідний сандаловий вітерець з гір пестив юні, але вже увінчані квітами в’юнки. Тож всі відчуття царя, і навіть його серце були в полоні милозвучного гудіння бджіл.

Отже цар, палкий в бажанні втамувати пристрасть, в тому розмаї грав з жінками в любовні ігри будь-де: біля ставків і під уквітчаним живоплотом, в тіні дерев і в літніх палацах, інкрустованих дорогоцінним камінням. Так він провів багато часу.

Але в тому ж гаю під деревом тримав аскезу один брахмачарін. Побачив він царя і замислився:

“Даремно я провів це переродження, узявши аскезу. Навіть уві сні я не відчував ніякого задоволення.

Що це за ідея, що померлий буде насолоджуватися накопиченим тапасом, якщо він прожив все життя в аскезі? Нібито всі чуттєві насолоди пронизані стражданнями, тому аскезу слід практикувати лише заради плодів невитрачених задоволень – так могли сказати лише невігласи.

Це безглузде уявлення, що народження людиною з притаманним їй чуттєвим сприйняттям, уражене стражданнями, і що насолоду треба залишити. Невже мудрий викине рис, якщо між білого гарного зерня трапиться декілька висівок? Навіть вчиняючи собі страждання, головним в цьому світі є щастя від жінки…”

…Мудрі кажуть:

“Якщо плин перероджень стає марним, кращий вказівник – та, що очі її прекрасні, як у лані. Саме для цього й потрібні багатства, а інакше – нащо вони?

Якщо земне життя даремне, найважливіше – та, що має округлі, наче схили гори, стегна. Саме так розмислив і Шамбху, створивши половину свого тіла жіночим.”

Аскет продовжував свій роздум:

“Цей Вікрама волею долі прийшов сюди. Звернувшись з проханням до нього, я зможу відчути мирські задоволення.”

Вирішивши так, він наблизився до Вікрами та благословив його:

– Великий царю! Нехай твоє життя буде довгим!

Цар сів сам та запросив сісти аскета, а потім запитав:

–  Брахмане! Чому ти тут?

– Я перебуваю в цьому гаю, бо здійснюю служіння, присвячене великій богині Дурзі. П’ятдесят моїх років пройшли в постійному та неухильному її вшануванні, тому що я – брахмачарін. 

Сьогодні вночі, перед сходом сонця вона явилась мені уві сні:

– Дитя, я задоволена тобою. Зараз тобі слід переходити до господарювання та дати життя дитині, і вже після цього піклуватися про визволення своєї душі. Твій шлях не може бути інакшим:

“Манас необхідно зосереджувати на визволенні, лише виконавши три обов’язки перед Брахмою³⁷. Якщо ж цього не вчинити, брахман, що намагається здобути звільнення, втратить свою касту.” Великий цар Вікрама, дивовижний у своїй щедрості, скоро прийде сюди. Він виконає твоє бажання!”

Так вона наказала та зникла. Потім я прокинувся і побачив тут тебе, володарю, тому я й підійшов.

Ось так брахмачарін брехав царю.

Тоді Вікрама подумав:

“Невже це правда?… Ось що: уві сні богиня нічого йому не казала. Він каже неправду лише тому, що повний палкого бажання. Нехай же буде так: помітно, що він страждає, тому я все ж таки виконаю його бажання. До того ж, мудрі кажуть наступне:

“Якщо цар подає знедоленим, опікується підвладними йому та вшановує Шиву, він завжди буде отримувати плоди наче від ритуалу ашвамедхи³⁸.”

Так вирішивши, Вікрама побудував там ціле місто, призначив брахмана його правителем та дарував тому безліч багатств: сотню розкішних красунь, п’ять сотень скакунів, сорок колісниць та чотири тисячі слуг. Крім цього, цар нарік місто іменем Чандіка – на честь богині Дурги.

Тож брахман, чиє бажання було здійснено, вельми щасливий після одруження, осипав царя благословеннями. Вікрама ж повернувся у свій палац.”

Таку історію розповіла царю Бходжі апсара. Але Бходжа не відчув в собі подібної величі та мовчки пішов геть.

³⁷ Маються на увазі так звані три борги, які має віддати брахман згідно з чотирма стадіями (ашрамами) життя:

         – Служіння божествам через пожертви.

          – Служіння брахманам шляхом навчання.

          – Служіння пращурам за допомогою народження своїх дітей.

Після цього можна переходити до 4 стадії, що присвячена мокші, тобто духовному визволенню.

³⁸ Ашвамедха – один з найсвященнніших ритуалів пожертви божествам.

7. Роздуми про дхарму

 

І знову через деякий час цар Бходжа підібрав сприятливий момент та відповідне вбрання і прийшов до царського трону, щоб піднятись на нього. Тоді інша фігурка заговорила з ним:

– Царю! Лише той гідний зійти на цей трон, хто має незрівнянні сміливість, щедрість та стійкість.

– Які ж це? 

– Володарю, я розповім тобі…

“Під час правління блискучого Вікрами у світі не було жодної дурної людини. Всі були сповнені чеснот. Брахмани були неперевершені в обізнаності у Ведах, науках та практиках, а також віддані неухильному виконанню всіх обов’язків брахманів³⁹. Та й всі інші касти береглись від злодіянь, були милосердними з живими істотами та вірними в служінні Шиві, піклувались про себе та інших, розмірковували про вічне та земне, мали на думці свої наступні перевтілення, мова їх була гарною, твердість в допомозі та захисті – непорушною й душевна щедрість – величезною.

Таким чином, увесь світ, душею якого були святі, щасливо обертався з ласки царя.

Тоді в місті Уджаїні народився один вайш’я на ім’я Дханада (тобто той, хто дарує багатства, тому українці назвали б його Щедрик). Успіхам його не було кінця, він легко отримував навіть найважче для досягнення. Але попри те, що таланило йому в усьому, якось Дханаду спіткала думка про минущість всіх речей:

– Ба, даремною є течія перероджень!..Тимчасові всі багатства та речі. Мудрі кажуть про це:

“Знай, що повне обертання колеса сансари миттєве: кохання примарне ніби місто Ґандхарвів, молодість та багатство такі ж плинні як хмари, а тіла рідних та дітей скороминучі як спалах блискавки.

Першооснова спорідненості людей може бути захищена чи незахищена, як та жінка, що її погано знає чоловік, стане отвором для чисельних нещасть. Так само і з дхармою: о, нащадки, розпізнавайте все, що для вас неприязне, залиште це, і якщо бажаєте благості – обирайте чисту дхарму.

Тепер про дхарму, що захищає:

“Захищає саме та дхарма, якої людина дотримується, бо ж та, що себе вичерпала – вона й руйнує, чи не так? Дхарма може бути залишена людиною, але не та, що завжди слугує притулком. Дхарма приводить лише до того стану, на якому зосереджується той, хто її додержується, але ж вона не надає ні дружби, ні щастя, ні мудрості.

Дхарма здатна убезпечити від бика чи змії, відкрити красу Гімалаїв тим, хто цього прагне, стати опорою для тих, що рухаються до насолоди амрітою…Що тільки вона не може вчинити, окрім звільнити від сансари та дарувати щастя від насолоди жінкою.”

…Задля того ж, щоб зберегти дхарму, слід віддавати накопичені багатства гідній людині. Те, що йому передано, примножиться багато разів:

“Скарби того, хто вкладає в належний сосуд, надають найвищих чеснот, так само як вода, що попадає в морські мушлі, оздоблює океан перлинами.

Дарунок гідній людині з часом проростає, ніби зернятко у велике дерево.”

Після чисельних роздумів Дханада покликав знавців Вед та дізнався настанови стосовно дарів. Тоді він віддав все своє майно тим, хто заслуговував на це. 

Відчувши, що душа його тепер очищена, подумки він сказав собі:

“Тож я виконав ритуал подання дарів, і плоди його я здобуду тоді, коли дістанусь великого міста Двараваті та відвідаю храм Крішни.”

Прибувши до міста, Дханада пішов до берега океану. Там він покликав човняра, сплатив йому належну вартість за подорож і взяв з собою в човен жебраків, аскетів та іноземців. Вирушивши, вони оповідали один одному ті історії, зміст яких – дхарма.

Їх човен плив все далі й далі, та нарешті Дханада побачив гору, що височіла над водою, а на тій горі – величезний храм. Зайшовши туди, він вшанував велику богиню квітами сандалу й зернами рису та вклонився їй. Ліворуч від богині він побачив пару – чоловіка і жінку з відсіченими головами⁴⁰. На стіні ж були написані такі слова:

“Якщо хтось з милосердних, що досяг вищої величі та має тридцять дві сприятливі ознаки на тілі⁴¹, вшанує велику володарку кров’ю з власного горла, тоді ця пара оживе.”

Прочитавши це, вражений Дханада знову сів у човен, прибув у Двараваті, наблизився до Крішни, вклонився та став славити його:

“Один уклін, що зроблений Крішні, дорівнює десяти завершеним обрядам Ашвамедхи. Той, що їх виконав – рушить до нового народження, натомість той, що вклоняється Крішні – не повертається до сансари.”

Тож Дханада вчинив шістнадцять привітань володарю та віддав в пожертву все, що в нього лишилось. Пробувши там три дні, він повернувся у своє місто та вшанував всіх своїх родичів милістю Крішни. 

“Той, чиї руки пусті, але він прагне корисного спілкування – побачить перед собою царя, божество чи вчителя тільки як особливого друга.

Той, в кого немає нічого – дивиться на кохану дружину, дорогого друга та навіть молодшого сина не інакше, як на володаря, якого зустрів волею долі”…

Такими були його думки. На світанку ж Дханада взяв з собою неперевершений подарунок і вирушив до Вікрами. Прийшовши, чемно віддав він царю милість Крішни та присів на вказане йому місце. Тоді цар спитав спочатку про те, чи вдалою була його подорож, а потім – що ж дивовижного йому там зустрілось.

Дханада розповів історію про пару з відсіченими головами, що він їх побачив у великому храмі богині посеред моря. Захоплений почутим Вікрама відправився в те надзвичайне місце разом з ним. Там, ліворуч від богині, він побачив повержену пару та написане біля них на власні очі. Без жодних вагань Вікрама, прославляючи богиню, вийняв кинджал та торкнувся лезом своєї шиї. Тієї ж миті пара почала оживати, поєднавшись зі своїми головами. 

Богиня забрала з рук царя зброю та мовила:

– Царю, я задоволена тобою. Обирай дар, який бажаєш!

– Володарко! Якщо твоя ласка, даруй цій парі царство!

– Тоді нехай так і буде, – промовила богиня і дарувала тій парі царство.

Вікрама ж з Дханадою повернулись у місто.”

Скінчивши цю історію, фігурка сказала Бходжі:

– Я не бачу в тобі такої ж милості.

На це Бходжа не відповів нічого.

³⁹ Всього обов’язків шість: принесення жертв та проведення ритуалів для інших, вивчення та викладання Вед, подання та отримання дарів

⁴⁰ В тексті використано словосполучення “чхінна-маста”, що буквально означає “той, чия голова відсічена”, та в широкому сенсі уособлює одну з постатей богині Дурги, яка зображується з власноруч відрізаною головою.

⁴¹ 32 тілесних ознаки великої людини: округлі руки та ноги, довгі пальці рук, ніжна та тонка шкіра, білі зуби, руки довжиною до коліна тощо.

 

8. Одна з історій, що струмками біжать світом

 

 

Ще раз Бходжа, як і раніше, прийшов до трону, але одна з апсар промовила:

– Володарю, зупинись! Цей трон ще не належав нікому, крім його власника. Якщо тебе прикрашає відчайдушна мужність, якою славився Вікрама, тоді лиш я погоджуся тебе пропустити.

З опущеним лицем цар мовив:

– Апсаро, то розкажи мені про його велич!

– Добре, слухай!…

“Цар Вікрама керував своєю країною та захищав її. Завдяки своїм подорожам і мандруванням він знав численні історії, що бігли світом, немов струмки. Бо кажуть:

«Корови сприймають навколишній світ завдяки нюху, брахмани – за допомогою Вед, царі – через свої мандри, інші ж люди – бачать очима.»

І ще: «Який цар наразі править, той має пізнавати світ».

Крім того, царям слід вшановувати жебраків, опікуватись своїм народом, карати злодіїв, здобувати багатства згідно з законом та бути прихильним до прохачів. Ось такими є п’ять священних обов’язків царя:

«Покарання порочної людини, повага до доброчесної, примноження чесно набутого багатства, схильність до прохачів та захист царства – це п’ять священних дій, що наказані для царів».

Та й ще одне, найголовніше:

“Який сенс в служінні божествам, якщо цар тільки лиш контролює тих, хто в полі його зору? Той істинний ритуал для царя, завдяки якому мантри та жертвоприношення брахманів не зникають в царстві.”

Тож якось до Вікрами прийшли мандрівники, що обійшли увесь світ. За проханням царя вони розповіли про те, що бачили:

– Володарю! У країні кашмірів є один дуже заможний купець. Відданий дгармі, він вирив озеро шириною в п’ять крощів⁴². Посеред того озера купець побачив печеру, а в ній – відпочиваючого Вішну. Тоді він зробив алтар для божества – одначе води не отримав. Разом з брахманами вшанував молитвами Варуну⁴³, щоб піднялася вода – але й це було марним.

Засмучений купець присів на березі озера та замислився про те, що дарма він приклав стільки зусиль, і воду йому ніяк не отримати. Але в цю мить йому явилась небесна Сарасваті:

– О, сину торговця! Чого так тяжко зітхаєш? Коли на озеро проллється кров з горла людини, що має ознаки великого царя, тоді лише тут з’явиться чиста вода, не інакше!

Почувши це, купець влаштував жертвування божествам на березі озера та підготував багато їжі для частування. Щоб скуштувати страви, там зібралося багацько людей – і місцеві, й іноземці. Слуги ж за наказом купця сповіщали їм:

– Той, хто проллє свою кров в це озеро, отримає сто мір золота.

Всі почули це. Але ніхто не згодився на цей відчайдушний вчинок. Ось таку дивину ми побачили, царю!”…

Вислухавши розповідь мандрівників, Вікрама сам вирушив в те місце, привітав спочиваючого в печері Вішну та побачив величезне прекрасне озеро. Приголомшений красою, він замислився:

“Вода заповнить озеро тоді, коли я обагрю його своєю кров’ю. Це принесе користь всьому людству. Якщо ж моє тіло доживе навіть до ста років, знищення його неминуче. Тому не слід занадто триматися за нього, краще віддати його заради блага інших:

«Навіть якщо людина, спочиваючи в ліжку, протягне своє життя до ста років, вона все одно рушить в напрямку смерті. Тому ті, хто прагне бажаного визволення, не прив’язуються до тіла, що єдине варте засудження у світі мудрих, бо воно легко гине.

Тілесну оболонку смертних в будь-якому разі подолають біль, хвороба та зрештою смерть. Але ті, чиє народження має сенс не тільки для себе, а й несе користь для інших – набувають невичерпний плід благих діянь.”

Відтак Вікрама знову вклонився та вшанував Вішну, що спочивав у печері, наче плід в утробі жінки. А потім мовив:

– Володарю! Ти бажаєш крові людини, що має тридцять дві ознаки. Тоді вдовольнись моєю кров’ю та наповни це озеро!

Так благаючи, цар приклав кинджал до горла, та Володар затримав лезо й сказав:

– Сміливцю! Я задоволений тобою, мені достатньо твого наміру. Зупинись та обери собі дарунок.

– О, Владико, якщо ти справді мною вдоволений, тоді наповни це озеро водою!

– Коли ти підеш звідси, озирнись – і озеро вже буде повне.

Схвильований Вікрама зійшов на берег озера та побачив його сповненим водою. Обіцяні купцем сто мір золота цар дарував одному бідному брахману, що прагнув оженитися, та повернувся до свого міста.

В кінці цієї історії фігурка мовила Бходжі:

– Правителю! Якщо в тобі є такі ж чесноти, подібні до мужності, милосердя та щедрості Вікрами, лише тоді займай цей трон.

У Бходжі ж відповіді не було.

Історія дев’ята. Початок:
 
Знання – наймогутніший дар людини.

В котрий раз збентежений сподіваннями Бходжа підійшов до трону, але одна з фігурок мовила з посмішкою:

– Повелителю! Ти спантеличений бажанням зайняти трон, і тобі важко здобути сміливість та щедрість Вікрами. Тому зупинись, даремним буде твій наступний крок.

– Тоді розкажи про його чесноти, що їх так важко досягти іншим.

“Під час правління Вікрами в нього були міністр на ім’я Бхатті, заступник міністра – Крішна, та голова війська – Чандра. В Чандри ж був син, і звали його Камалакара. З милості батька, він не мав нестатку в їжі, одязі, прикрасах та пахощах, і взагалі жив безтурботно.

Якось Чандра покликав сина, що негідно себе поводив та мовив:

– Ой леле, Камалокаро! Ти досягнув народження брахманом, чому ж живеш саме так? Твій атман з власної волі обрав це тіло з безлічі інших. Народження в людському тілі набувається через добрі вчинки, тоді як народження в родині брахманів – завдяки великій пуньї⁴⁴. Натомість ти, здобувши таке втілення, живеш негідно: постійно десь вештаєшся, під час трапези кудись йдеш, ведеш себе невідповідно до настанов…Тож настав час для твого навчання. Якщо зараз не здобудеш знань, згодом на тебе чекають великі страждання:

“Ті, хто не вчаться у дитинстві та втрачають розум у бурхливій юності – не мають глузду в старості та відчувають своє тіло неначе сухий лотос взимку.

Ті, хто не має знань, внутрішнього вогню, щедрості та доброчесності, хто поводиться негідно та не дотримується обов’язків – тиняються по землі у світі смертних немов скот в ярмі, лише в людській подобі.

Тому в людини немає інших прикрас та багатств окрім знання.

Знання – найвеличніший прояв людини та найпотаємніший скарб. Знання – вершитель долі, щастя і слави, воно – вчитель вчителів. Знання – це близький родич на чужині та найвище божество. Знання, а не багатства, шанується царями. Тож той, хто позбавлений його – просто худоба.

Яка користь від величезної сім’ї для людини, що позбавлена знань? Замість того володіючий знаннями шанується навіть божествами, хоч би в нього і немає родини”.

– Отже, сину! Поки я живий, тобі слід вчитися, бо без мене це буде дуже складно. Тоді як набуті знання зроблять для тебе все, що може зробити твоя родина:

Знання оберігають немов мати і ведуть вірним шляхом як батько. Вони приносять втіху та позбавляють смутку як кохана жінка. Вони поширюють славу та примножують блага. Відтак знання, неначе чарівна лоза⁴⁵, спроможні до будь-чого.”

По цих словах Камалакару нарешті охопили докори сумління і він взяв обітницю:

– Я постану перед батьком лише тоді, коли вивчусь!…

Відтак Камалакара рушив до вчителя на ім’я Чандрамаулі-Бхатта, з пошаною вклонився йому та мовив:

– Володарю! Я – невіглас, і я прийшов до тебе, щоб набути знань. Тож, будь ласка, заверши моє навчання тільки тоді, коли я стану обізнаним без меж.

…Так він вклонявся знову і знову. Вчитель дав згоду, і його новий учень, що жадав вчитися, промовив:

– Знання можна здобути через бажання вчитися, великі гроші та вже набутими знаннями. Четвертого шляху не існує.

Тож таким чином пройшло багато часу в безперервному та зосередженому навчанні. Якось гуру, сповнений милосердя, навчив Камалакару мантрі “Сіддха-Сарасваті”. З цією настановою той став тямущим у всіх знаннях та вирішив, що мета його тепер досягнута. Благоговійно вклонившись, він вислухав останні напуття вчителя та рушив до свого міста, бо жадав побачитись з батьком. 

Слідуючи своєму шляху, Камалакара потрапив до міста Канчі, в якому жила дівчина неперевершеної краси на ім’я Нарамохіні⁴⁶. Той, хто її бачив, втрачав розум, затьмарений лихоманкою жадання. Але ж до того, хто після розваг заснув з нею в одному ліжку, приходив демон з гори Віндх’я та випивав всю його кров.

Натомість Камалакара, побачивши ту дівчину, пішов далі до свого міста. Батько надзвичайно зрадів сину, що повернувся, і наступного дня вони разом пішли до царя.

– Нехай зростає твої добробут!, – з таким побажанням звернувся Камалакара до Вікрами. А потім зайняв належне місце та показав свою майстерність у мистецтвах.

Цар же щедро обдарував його та спитав:

– Камалакаро, де ти бував та що дивовижного бачив?

– Я мандрував по всьому світу, і врешті бачив одне диво в місті Канчі.

– То розкажи!..

Камалакара розповів про дівчину-красуню, і тоді ж Вікрама вирішив так:

– Звідки ти прийшов, туди ми й підемо тепер разом!

Тож вони вдвох рушили до міста Канчі, побачили неперевершену красу Нарамохіні, та, вражені, увійшли до неї в дім. Вона ж, потішивши їх привітанням, що гідне царя, чемно мовила:

– Володарю! В мене щаслива доля, і життя моє було чистим від зла. І тепер в ньому з’явилась прикраса з пилку твоїх лотосів-ступнів, о, мій Повелителю. Тож нехай сьогодні правитель вшанує мій рід одруженням із насолодою.

– Я з задоволенням з тобою залишусь, бо все, що я почув – медова насолода, надзвичайно приємна для моїх вух.

Незабаром Вікрама вже роздягав дівчину…

Отже, вночі минула перша прахара⁴⁷– і Нарамохіні заснула. Під час другої прахари біля дівчини з’явився демон, але, побачивши, що вона спочиває сама – відійшов. 

Вікрама ж схопив його за волосся та розсік йому горло. Через цей шум Нарамохіні прокинулась та, побачивши вбитого демона, стала вихваляти царя:

– Правителю, твоєю милістю я знову у безпеці. Відтепер цей дідько не буде мене переслідувати. О, Володарю, як я можу віддячити тобі за доброту? Тепер я буду йти слідом за тобою. Як звелить володар, так я і робитиму.

– Якщо ти обіцяєш виконувати те, що я повеліваю, тоді служи Камалакарі.

Тож Нарамохіні з Камалакарою зв’язали свої долі, а Вікрама рушив назад до Уджаїні.

Розказавши цю історію, фігурка мовила царю Бходжі:

– О, царю, якщо ти маєш подібні щедрість, стійкість та милосердя, в такому разі займай цей трон!

Але ж Бходжа залишився мовчазним.

⁴² Кроща – міра відстані, на яку чути крик.

⁴³ Варуна – божество води.

⁴⁴ Пунья – духовна заслуга

⁴⁵ В тексті kalpa-latā: буквально “чарівна лоза”, щось на кшталт чарівної палички з казок.

⁴⁶ Нара-мохіні – буквально “та, що зводить чоловіка з розуму”; цікаво, що мохіні також – квітка жасміну, що має п’янкий аромат.

⁴⁷ Прахара – проміжок часу у три години, відповідно вісім прахар складають одну добу.

9. Знання – наймогутніший дар

В котрий раз збентежений сподіваннями Бходжа підійшов до трону, але одна з фігурок мовила з посмішкою:

– Повелителю! Ти спантеличений бажанням зайняти трон, і тобі важко здобути сміливість та щедрість Вікрами. Тому зупинись, даремним буде твій наступний крок.

– Тоді розкажи про його чесноти, що їх так важко досягти іншим.

“Під час правління Вікрами в нього були міністр на ім’я Бхатті, заступник міністра – Крішна, та голова війська – Чандра. В Чандри ж був син, і звали його Камалакара. З милості батька, він не мав нестатку в їжі, одязі, прикрасах та пахощах, і взагалі жив безтурботно.

Якось Чандра покликав сина, що негідно себе поводив та мовив:

– Ой леле, Камалокаро! Ти досягнув народження брахманом, чому ж живеш саме так? Твій атман з власної волі обрав це тіло з безлічі інших. Народження в людському тілі набувається через добрі вчинки, тоді як народження в родині брахманів – завдяки великій пуньї⁴⁴. Натомість ти, здобувши таке втілення, живеш негідно: постійно десь вештаєшся, під час трапези кудись йдеш, ведеш себе невідповідно до настанов…Тож настав час для твого навчання. Якщо зараз не здобудеш знань, згодом на тебе чекають великі страждання:

“Ті, хто не вчаться у дитинстві та втрачають розум у бурхливій юності – не мають глузду в старості та відчувають своє тіло неначе сухий лотос взимку.

Ті, хто не має знань, внутрішнього вогню, щедрості та доброчесності, хто поводиться негідно та не дотримується обов’язків – тиняються по землі у світі смертних немов скот в ярмі, лише в людській подобі.

Тому в людини немає інших прикрас та багатств окрім знання.

Знання – найвеличніший прояв людини та найпотаємніший скарб. Знання – вершитель долі, щастя і слави, воно – вчитель вчителів. Знання – це близький родич на чужині та найвище божество. Знання, а не багатства, шанується царями. Тож той, хто позбавлений його – просто худоба.

Яка користь від величезної сім’ї для людини, що позбавлена знань? Замість того володіючий знаннями шанується навіть божествами, хоч би в нього і немає родини”.

– Отже, сину! Поки я живий, тобі слід вчитися, бо без мене це буде дуже складно. Тоді як набуті знання зроблять для тебе все, що може зробити твоя родина:

Знання оберігають немов мати і ведуть вірним шляхом як батько. Вони приносять втіху та позбавляють смутку як кохана жінка. Вони поширюють славу та примножують блага. Відтак знання, неначе чарівна лоза⁴⁵, спроможні до будь-чого.”

По цих словах Камалакару нарешті охопили докори сумління і він взяв обітницю:

– Я постану перед батьком лише тоді, коли вивчусь!…

Відтак Камалакара рушив до вчителя на ім’я Чандрамаулі-Бхатта, з пошаною вклонився йому та мовив:

– Володарю! Я – невіглас, і я прийшов до тебе, щоб набути знань. Тож, будь ласка, заверши моє навчання тільки тоді, коли я стану обізнаним без меж.

…Так він вклонявся знову і знову. Вчитель дав згоду, і його новий учень, що жадав вчитися, промовив:

– Знання можна здобути через бажання вчитися, великі гроші та вже набутими знаннями. Четвертого шляху не існує.

Тож таким чином пройшло багато часу в безперервному та зосередженому навчанні. Якось гуру, сповнений милосердя, навчив Камалакару мантрі “Сіддха-Сарасваті”. З цією настановою той став тямущим у всіх знаннях та вирішив, що мета його тепер досягнута. Благоговійно вклонившись, він вислухав останні напуття вчителя та рушив до свого міста, бо жадав побачитись з батьком.

Слідуючи своєму шляху, Камалакара потрапив до міста Канчі, в якому жила дівчина неперевершеної краси на ім’я Нарамохіні⁴⁶. Той, хто її бачив, втрачав розум, затьмарений лихоманкою жадання. Але ж до того, хто після розваг заснув з нею в одному ліжку, приходив демон з гори Віндх’я та випивав всю його кров.

Натомість Камалакара, побачивши ту дівчину, пішов далі до свого міста. Батько надзвичайно зрадів сину, що повернувся, і наступного дня вони разом пішли до царя.

– Нехай зростає твої добробут!, – з таким побажанням звернувся Камалакара до Вікрами. А потім зайняв належне місце та показав свою майстерність у мистецтвах.

Цар же щедро обдарував його та спитав:

– Камалакаро, де ти бував та що дивовижного бачив?

– Я мандрував по всьому світу, і врешті бачив одне диво в місті Канчі.

– То розкажи!..

Камалакара розповів про дівчину-красуню, і тоді ж Вікрама вирішив так:

– Звідки ти прийшов, туди ми й підемо тепер разом!

Тож вони вдвох рушили до міста Канчі, побачили неперевершену красу Нарамохіні, та, вражені, увійшли до неї в дім. Вона ж, потішивши їх привітанням, що гідне царя, чемно мовила:

– Володарю! В мене щаслива доля, і життя моє було чистим від зла. І тепер в ньому з’явилась прикраса з пилку твоїх лотосів-ступнів, о, мій Повелителю. Тож нехай сьогодні правитель вшанує мій рід одруженням із насолодою.

– Я з задоволенням з тобою залишусь, бо все, що я почув – медова насолода, надзвичайно приємна для моїх вух.

Незабаром Вікрама вже роздягав дівчину…

Отже, вночі минула перша прахара⁴⁷– і Нарамохіні заснула. Під час другої прахари біля дівчини з’явився демон, але, побачивши, що вона спочиває сама – відійшов.

Вікрама ж схопив його за волосся та розсік йому горло. Через цей шум Нарамохіні прокинулась та, побачивши вбитого демона, стала вихваляти царя:

– Правителю, твоєю милістю я знову у безпеці. Відтепер цей дідько не буде мене переслідувати. О, Володарю, як я можу віддячити тобі за доброту? Тепер я буду йти слідом за тобою. Як звелить володар, так я і робитиму.

– Якщо ти обіцяєш виконувати те, що я повеліваю, тоді служи Камалакарі.

Тож Нарамохіні з Камалакарою зв’язали свої долі, а Вікрама рушив назад до Уджаїні.

Розказавши цю історію, фігурка мовила царю Бходжі:

– О, царю, якщо ти маєш подібні щедрість, стійкість та милосердя, в такому разі займай цей трон!

Але ж Бходжа залишився мовчазним.

⁴⁴ Пунья – духовна заслуга

⁴⁵ В тексті kalpa-latā: буквально “чарівна лоза”, щось на кшталт чарівної палички з казок.

⁴⁶ Нара-мохіні – буквально “та, що зводить чоловіка з розуму”; цікаво, що мохіні також – квітка жасміну, що має п’янкий аромат.

⁴⁷ Прахара – проміжок часу у три години, відповідно вісім прахар складають одну добу.

10. Про те, як саме слід піклуватися про свій народ 

І знову, коли цар Бходжа підіймався на трон Вікрами, ще одна фігурка мовила йому:– Царю! Той здатен зайняти цей трон, хто має в собі такі ж чесноти, як Вікрама.

Бходжа відповів:

– Апсаро! Розкажи ж мені історію про його доброчесність!

– О, царю, нехай твоя величність слухає!

В ті часи, коли Вікрама-арка зі свого трону правив усією землею, в Уджайіні прийшов один йоґін. Він знався у Ведах, Ведангах та всіх шастрах. Чого й мовити, він був неперевершеним, єдиним таким в усьому світі. Цей йоґін знав усе.

Одного разу, цар Вікрама, дізнавшись про його славу, послав за ним верховного жерця на ім’я Три-Вікрама.

Той прийшов до йоґіна, привітався та мовив:

– О, пане! Цар Вікрама кличе Вас до себе. Тож хай пан прибуде туди.

Йогін відповідає:

– Нащо нам йти до царя? Я – той, що одягнений в небеса⁴⁹, тому я благословляю подаяння, живу та сплю попри небо, але що ж мені робити поряд з володарями? 

“Вільний від бажань не буде правителем; байдужий до пристрастей  не вбиратиметься гарно; невіглас не зможе висловлюватись красиво; той же, хто каже відверто – не обманюватиме.”

Тоді жрець повернувся до царя та переказав йому почуте.

Тож цар сам пішов побачити того йоґіна. Привітавшись, він сів поряд з ним, і вони довго розмовляли на різні теми.

Потім Вікрама спитав:

– О, пане! Скільки тобі років?

– Навіщо ти питаєш? Хіба ти не знаєш, що з державними діячами не слід говорити про свій вік? І що той, хто володіє йоґою, живе довго, тому що може злукавити в слушний момент. Тож хай так і буде. Я ж навчу тебе однієї мантри, якщо ти здатний будеш її виконати.

– Яка ж користь цієї мантри?

– Ти позбудешся старіння та смерті.

– То навчи мене, йоґіну! Я намагатимусь зробити все, що слід.

Тоді великий йоґін навчив Вікраму так:

– Вимовляй цю мантру як брахмачарін цілий рік, а потім розпали жертовний вогонь травою Дурва. Тоді ж, коли настане час, і жертва буде завершена, з вогню вийде людина, що нестиме в руках плід і віддасть його тобі. Коли виконаєш це, твоє тіло стане невразливим для старіння та смерті.

Після цього він пішов, куди схотів.

Отже цар, повернувшись в Уджаїні, промовляв мантру впродовж рокук. Тоді запалив вогонь листям Дурви та виконав жертовний ритуал.

В той самий час з вогню вийшов чоловік та подарував царю дивовижний плід. Вікрама взяв той плід та задоволений виконаним увійшов у місто. 

На шляху до палацу він побачив брахмана, все тіло якого було уражено проказою. Той підійшов до царя та жалісно мовив:

– Владико! Для брахманів та народу цар – немов батько з матір’ю. Мудрі кажуть:

“Саме цар є рідним для сироти, очами для сліпих, саме він є батьком і матір’ю, а також цілителем.” Ти, о, Володарю, полегшуєш страждання. Моє ж тіло руйнує проказа, через це знищується й мій обов’язок. Бо саме тіло є інструментом для здійснення дхарми.

Вікрама мовив:

– То чого ти хочеш? Що я маю зробити? Кажи без сумнівів.

– Позбав мене хвороби, щоб я був придатний для служіння, тим і виконаєш моє бажання.

Цар же, почувши це, віддав йому той дивовижний плід.

Тож бажання брахмана втілилося, а Вікрама повернувся до своїх покоїв.

Фігурка закінчила свою розповідь та мовила до Бходжи:

– Царю, якщо ти настільки ж щедрий, тоді ступай на цей трон.

Бходжа ж нічого не відповів.

⁴⁹ Тобто жебрак